Я – воскресіння і життя

Віра і Життя, 2022, №2

Ці сильні та важливі слова Ісуса є частиною Його розмови з Мартою, сестрою померлого Лазаря. Вони не тільки відкривають нам природу Сина Божого, а й запрошують нас випробувати свою віру, упорядкувати її, застосувати до сьогодення. 

Вирушаючи в дім плачу, Христос заздалегідь відкриває Своїм учням мету цього візиту – «щоб повірили ви» (Ів. 11:15). Іншими словами, історія Лазаря є важливим уроком віри. Ми бачимо тут безумовну владу Ісуса над смертю, а також виклик нашій особистій вірі. «Чи ти віруєш?» (Ів. 11:26) – запитує Христос зажурену сестру, а разом із нею й усіх нас. 

То чого ж іще бракує Марті? У чому Ісус випробовує жінку? Адже вона вже висловила впевненість, що Ісус здатний урятувати Лазаря: «Коли б, Господи, був Ти отут, – то не вмер би мій брат» (Ів. 11:21). Марта не зневірилася навіть після похорону: «Та й тепер, – знаю я, – що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!» (Ів. 11:22). 

І все ж таки Христос ставить Марті запитання: «Чи ти віруєш в це?» Це означає, що Ісус запитує не лише про активність, а й про зміст її віри. Він запитує не про віру як таку, а про віру в Нього: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, – хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, – повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?» (Ів. 11:25–26). 

З Його слів видно, що Ісус хоче перевести нашу увагу на Себе: Він хоче бути не лише відповіддю на нашу віру, а її основою, змістом, метою. Він не пророк – Він здійснення пророцтв. Він не говорить про майбутнє – Він зараз утілює це майбутнє в Собі. Він не допомагає нам отримати щось потрібне – Він і є наше все. 

У відповідях Марти ми бачимо, що вона своєю сердечною інтуїцією наблизилася до цих істин, а зараз Ісус допомагає їй утвердитися в них і вийти на новий рівень віри та життя за вірою. Вона знала, що присутність Ісуса змінює все настільки, що воскресають мертві. Тепер вона знає набагато більше – ті, хто вірить в Ісуса, не вмирають, смерті для них немає. Тут я бачу два важливі уроки. 

По-перше, віра в Ісуса означає набагато більше, ніж спасіння від хвороби та смерті. Наш Спаситель не просто продовжує, охороняє чи повертає нам наше життя. Він дає нам нове життя в Собі, в якому різниця між життям і смертю втрачає колишній сенс, натомість є лише вічність. Фізична смерть більше не лякає, бо присутність Ісуса в нашому житті є запорукою воскресіння. Ми просто проходимо крізь смерть, продовжуючи жити Його життям. 

Ми радіємо не через те, що вкотре вдалося виплутатися зі складної ситуації чи вийти з лікарні. Ми щасливі не тому, що вдалося ухилитись від кулі або ж обдурити «стару з косою». Ні, порятунок від однієї з багатьох небезпек мало що змінює. Ми можемо полишити цей світ будь-якої миті.

 

Спасіння, яке пропонує Ісус, – це вихід за межі буденності та страшної смерті, вихід у вічність. Хоч би в який бік зі свого гробу Лазар вийшов – у цей, земний, або в небесний, – Його зустріне воскреслий і живий Ісус. 

По-друге, віра в Ісуса дозволяє нам увійти в це вічне життя просто зараз, не витрачаючи роки на очікування, не страждаючи даремно. Те, що ми про- водимо дні та роки «у гробі», – зовсім не Божий вирок, а наш вибір, наслідок нашої невіри. 

Розкриваючи Себе як «воскресення й життя», Ісус говорить не про далеке майбутнє, в якому всі воскреснуть, а про те, що є вже тут і зараз. 

На жаль, багато людей вірить в Ісуса, але переносить усі Його обіцянки в майбутнє. Таким чином вони відкладають власне воскресіння та звільнення. 

Нам легше повірити, що колись, хоча й достеменно невідомо, коли саме, все гарне здійсниться. Набагато важче вірити в те, що це станеться негайно. Легше повірити у фінальне загальне воскресіння мертвих, ніж у те, що Ісус може звільнити від гріховної залежності вже сьогодні. 

Марта відповідає Ісусові: «Так, Господи! Я вірую» (Ів. 11:27). Та коли Він наказує відкрити гробницю, вона дивується: «Уже, Господи, чути, – бо чотири вже дні він у гробі» (Ів. 11:39). 

Як і Марта, ми говоримо: «Вірую!», але на пропозицію Ісуса звільнити нас від влади смерті реагуємо мляво: «Я вже роками так живу. Скільки не каявся – не допомагає. Скільки не намагався кинути пиячити – марно. Скільки не присягав бути вірним – усе одно у гречку стрибаю. Вірити – вірю, але живу, як жив». 

На всі ці сумніви та боязкі заперечення Ісус від- повідає суворо: «Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, – славу Божу побачиш?» (Ів. 11:40). Він не може дивитися, як ми борсаємося між життям і смертю. Він не хоче, щоб ми чекали. Він прийшов учинити диво. Він тут заради нас. Він – наше воскресіння, наше життя. І Він запитує: «Чи віруєш?»