-->
no
Технологии Blogger.

Сообщить о нарушении

Избранное сообщение

Благодарю Бога за вас!

Поиск по этому блогу

Недавние Посты

5/recent posts

Случайные посты

3/random posts
no

Недавние Посты

5/recent posts

Последние коментарии:

5/recent comments

Последние коментарии:

5/recent comments

Страницы

4/Статьи/slider

Благодарю Бога за вас!

Комментариев нет


 


Благодарю Бога за вас!

Каждую осень, когда созревают плоды земли, собирают урожай и наполняют закрома, мы воздаем славу Богу за итоги посевного сезона и празднуем жатву. Видя добрые плоды на столе, мы радуемся и наслаждаемся ими. Но праздник жатвы — не только о дарах земли. Он наглядно напоминает нам, что Господь многообразно заботится о нас. И за всё стоит быть благодарными!

Но что такое ВСЁ? Это короткое слово можно легко развернуть в длинный список. И так и нужно делать. Об этом мы поем в гимне:

«Милости Господни вспоминай, считай,
Все их до единой в сердце повторяй!
Вспомни, как Он щедро наделил, —
Удивляться будешь, что Он совершил!»

Помимо праздника жатвы, этот месяц посвящен благодарности пастору за его служение. Согласитесь, мы нередко забываем благодарить Бога за такое благословение, как хороший пастор, а иногда и не один! Если бы не этот месяц, возможно, мы бы и не вспомнили об этом. Увы!

Церковь всегда должна благодарить Господа за верных и добрых служителей. Но и служители должны благодарить Бога за церковь: проявлять внимание и заботу, побуждать верующих к святости и добрым делам, укреплять отношения и сотрудничество ради Евангелия.

Хочу обратить ваше внимание на то, как апостол Павел благодарил Бога. Помните, как часто в начале его посланий звучит слово «благодарю»? Кстати, по-гречески это слово звучит знакомо даже тем, кто не знает древних языков: эвхаристо. Отсюда и слово «Евхаристия» — благодарение, связанное с совершением Вечери Господней.

И за что же апостол благодарил? «За вас»!

Апостол Павел чувствовал ответственность за многих, а его служение действительно имело глобальный масштаб! И всё же он находил для каждой поместной церкви особые слова приветствия и благодарности.

Давайте посмотрим, как именно Павел благодарил Бога за верующих и какие особенности мы можем увидеть в его посланиях к четырем христианским общинам.

 

1.   Благодарность за церковь в Риме: за распространение веры и взаимное ободрение в вере



 

Всем находящимся в Риме возлюбленным Божиим, призванным святым: благодать вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа. Прежде всего благодарю Бога моего через Иисуса Христа за всех вас, что вера ваша возвещается во всём мире. Свидетель мне Бог, Которому служу духом моим в благовествовании Сына Его, что непрестанно воспоминаю о вас, всегда прося в молитвах моих, чтобы воля Божия когда-нибудь благопоспешила мне прийти к вам, ибо я весьма желаю увидеть вас, чтобы преподать вам некое дарование духовное к утверждению вашему, то есть утешиться с вами верою общею, вашею и моею (Рим. 1:7-12). 

Апостол радуется тому, что вера христиан, живущих в Риме, становится известной всем жителям империи. Он молится и ищет возможности посетить эту общину, чтобы утвердить её в вере, но также и самому ободриться их верой и добрым примером.

Как хорошо, что мы можем служить друг другу, взаимно ободряя и утверждая церкви в разных регионах!

Благодарите Бога за другие церкви, молитесь за них, посещайте, помогайте, делитесь — ведь мы часть глобальной церковной семьи!

 

2. Благодарность за церковь в Коринфе: за благодать и богатство познания во Христе Иисусе

 



Церкви Божией, находящейся в Коринфе, освящённым во Христе Иисусе, призванным святым, со всеми призывающими имя Господа нашего Иисуса Христа, во всяком месте, у них и у нас: благодать вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа. Непрестанно благодарю Бога моего за вас, ради благодати Божией, дарованной вам во Христе Иисусе, потому что в Нём вы обогатились всем, всяким словом и всяким познанием (1 Кор. 1:2-5).

Здесь апостол благодарит Бога за обилие благодати, которая обогащает верующих всяким словом, познанием и даром. Апостольское свидетельство утвердилось среди них — оно было принято со всей серьёзностью и во всей полноте, — и потому коринфяне не испытывали недостатка ни в каком даре.

Но всё это богатство можно утратить из-за споров, разделений, гордости и греха. Поэтому, радуясь их богатству познания и духовным дарам, апостол одновременно переживает о том, чтобы верующие сохранили полученное и правильно им распорядились, чтобы пребывали в истине до последнего дня.

Церковь в Коринфе была богатой не сама по себе, а потому, что Господь был щедр к ней.

Благодарите Бога за познание Его и за Его дары, распространяйте знание о Нём, хвалитесь Господом — и только Господом!

 

3.   Благодарность за церковь в Ефесе: за новую идентичность - призвание, наследие и могущество во Христе



 

Находящимся в Ефесе святым и верным во Христе Иисусе: благодать вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа… В Нём и вы, услышав слово истины, благовествование вашего спасения, и уверовав в Него, запечатлены обетованным Святым Духом, Который есть залог наследия нашего, для искупления удела Его, в похвалу славы Его. Посему и я, услышав о вашей вере во Христа Иисуса и о любви ко всем святым, непрестанно благодарю за вас Бога, вспоминая о вас в молитвах моих, чтобы Бог Господа нашего Иисуса Христа, Отец славы, дал вам Духа премудрости и откровения к познанию Его, и просветил очи сердца вашего, дабы вы познали, в чём состоит надежда призвания Его, и какое богатство славного наследия Его для святых, и как безмерно величие могущества Его в нас (Еф. 1:1-2,13-19).

Апостол благодарит Бога за общину в Ефесе, которая ярко выделялась на фоне и без того богатой жизни крупнейшего портового города Малой Азии. В городе хвалились товарами и доходами, а церковь хвалилась Христом и тем, что получила «во Христе».

О её вере и любви говорили далеко за пределами региона. Но апостол фокусирует внимание на новой идентичности верующих. У нас есть всё необходимое и даже больше — стоит только прозреть и увидеть надежду призвания, богатство наследия и величие могущества Христа в нас.

Благодарите Господа за наш статус «во Христе» и напоминайте другим верующим о преимуществах нашего нового положения!

 

4.   Благодарность за церковь в Филиппах: за участие в благовестии

 



Всем святым во Христе Иисусе, находящимся в Филиппах, с епископами и диаконами: благодать вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа. Благодарю Бога моего при всяком воспоминании о вас, всегда во всякой молитве моей за всех вас принося с радостью молитву мою, за ваше участие в благовествовании от первого дня даже доныне, будучи уверен в том, что начавший в вас доброе дело будет совершать его даже до дня Иисуса Христа, как и должно мне помышлять о всех вас, потому что я имею вас в сердце в узах моих, при защищении и утверждении благовествования, вас всех, как соучастников моих в благодати (Фил. 1:1-7).

Апостол благодарит Бога за церковь в Филиппах, отмечая активное участие местных верующих в благовестии, в том числе их финансовую поддержку. Церковь не была богатой, но была жертвенной в поддержке апостольского служения, особенно в обстоятельствах бедности, гонений и заключения. Павел отмечает верность, посвящённость и постоянство местных верующих и называет их своими соучастниками в благовестии.

Благодарите Господа за партнёров в служении, благословляйте их и поддерживайте так, чтобы ваше сотрудничество было взаимно полезным и служило распространению Евангелия даже среди трудностей!

***

Итак, благодарность Богу за церковь во всём её многообразии — это: взаимное ободрение в вере; обогащение познанием; молитва об откровении и просвещении относительно нашего положения во Христе; партнёрство в благовестии.

Давайте проверим себя.

Как часто мы благодарим Бога за наших братьев и сестёр во Христе?

Какой ущерб Церкви и Божьему делу мы наносим, когда живём в изоляции, без должных отношений и благодарности за наших братьев и сестёр по всему лицу земли?

Чего мы лишаемся, когда не проявляем должной благодарности Богу за наших братьев и сестёр по вере?

Не забывайте благодарить Бога за своих, родных и близких по вере — ради их поддержки, нашего духовного роста, общего блага и успеха Евангелия!

Скажите, напишите, сообщите всем доступным вам братьям и сёстрам во Христе: «Благодарю Бога за вас!».

Дякую Богові за вас!

Комментариев нет




 

Щоосені, коли достигають плоди землі, збирають урожай і наповнюють комори, ми віддаємо славу Богові за підсумки посівного сезону та святкуємо жнива. Бачачи добрі плоди на столі, ми радіємо й насолоджуємося ними. Але свято жнив — це не лише про дари землі. Воно наочно нагадує нам, що Господь різноманітно піклується про нас. І за все варто бути вдячними!

Але що таке ВСЕ? Це коротке слово легко перетворити на довгий список. І саме так потрібно робити. Про це ми співаємо в гімні:

«Милості Господні ти не забувай,

Всі їх разом поряд у душі складай!

Пам'ятай, як щедро Бог нас наділив,

І не забувай, що Він для нас зробив»

Окрім свята жнив, цей місяць присвячений подяці пастору за його служіння. Погодьтеся, ми нерідко забуваємо дякувати Богові за таке благословення, як добрий пастор, а іноді й не один! Якби не цей місяць, можливо, ми б і не згадали про це. На жаль!

Церква завжди повинна дякувати Господу за вірних і добрих служителів. Але й служителі мають дякувати Богові за церкву: виявляти увагу й турботу, спонукати віруючих до святості та добрих справ, зміцнювати стосунки й співпрацю заради Євангелія.

Хочу звернути вашу увагу на те, як апостол Павло дякував Богові. Пам’ятаєте, як часто на початку його послань звучить слово «дякую»? До речі, грецькою це слово звучить знайомо навіть тим, хто не знає давніх мов: евхарісто. Звідси й слово «Євхаристія» — подяка, пов’язана зі звершенням Господньої Вечері.

І за що ж апостол дякував? «За вас»!

Апостол Павло відчував відповідальність за багатьох людей, а його служіння справді мало глобальний масштаб! І все ж він знаходив для кожної помісної церкви особливі слова привітання та подяки.

Погляньмо, як саме Павло дякував Богові за віруючих і які особливості можна побачити в його посланнях до чотирьох християнських громад.

1. Подяка за церкву в Римі: за поширення віри та взаємне підбадьорення у вірі


«Звертаюсь я до всіх вас, хто живе в Римі, кого Бог любить і покликав бути святим народом Божим. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа!
Насамперед, я дякую моєму Богу через Ісуса Христа за вас усіх, бо люди всього світу говорять про вашу віру. Богу я служу всім своїм серцем і несу людям Добру Звістку про Його Сина. Бог — свідок мені в тому, що я постійно пам’ятаю вас. У своїх молитвах я завжди прошу Бога, щоб Він дозволив мені прийти до вас. Бо прагну я вас побачити, щоб розділити з вами той духовний дар, що надасть вам сили. Я маю на увазі те, що коли ми будемо разом, то зможемо підбадьорити одне одного через нашу віру: ви допоможете мені, а я допоможу вам» (Рим. 1:7-12
 UMT).

Апостол радіє тому, що віра християн, які живуть у Римі, стає відомою всім мешканцям імперії. Він молиться й шукає можливості відвідати цю громаду, щоб зміцнити її у вірі, але також і самому підбадьоритися їхньою вірою та добрим прикладом.

Як добре, що ми можемо служити одне одному, взаємно підбадьорюючи та зміцнюючи церкви в різних регіонах!

Дякуйте Богові за інші церкви, моліться за них, відвідуйте їх, допомагайте їм, діліться з ними — адже ми є частиною глобальної церковної родини!

2. Подяка за церкву в Коринті: за благодать і багатство пізнання у Христі Ісусі

«До церкви Божої, що в Коринті, до людей відданих Богу в Христі Ісусі, яких Бог покликав бути святими, а також до всіх тих, хто повсюди молиться в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, Господа їхнього і нашого. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого і від Господа Ісуса Христа. Я завжди дякую моєму Богу за вас, за Божу благодать, що дана вам в Христі Ісусі. Бо в Ньому ви збагатилися всім: і словом, і знанням» (1 Кор. 1:2–5).

Тут апостол дякує Богові за багатство благодаті, яка збагачує віруючих усяким словом, пізнанням і даром. Апостольське свідчення утвердилося серед них — його було прийнято з усією серйозністю та повнотою, — і тому коринтяни не мали нестачі в жодному дарі.

Але все це багатство можна втратити через суперечки, розділення, гордість і гріх. Тому, радіючи їхньому багатству пізнання та духовним дарам, апостол водночас переживає за те, щоб віруючі зберегли отримане й правильно ним розпоряджалися, залишаючись у правді до останнього дня.

Церква в Коринті була багатою не сама по собі, а тому, що Господь був щедрим до неї.

Дякуйте Богові за пізнання Його та за Його дари, поширюйте знання про Нього, хвалитеся Господом — і тільки Господом!

3. Подяка за церкву в Ефесі: за нову ідентичність — покликання, спадщину та могутність у Христі

«До людей Божих в Ефесі віруючих в Ісуса Христа. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа нашого Ісуса Христа…
В Ньому і вас було позначено печаттю обіцяного Духа Святого, коли ви почули слово правди, Добру Звістку про спасіння й повірили в Христа. І зроблено це згідно з обітницею Божою. Дух Святий є запорукою нашої спадщини, аж поки Бог не дасть звільнення нам, тобто тим, хто належить Йому. І ми вознесемо хвалу Його славі.
Відтоді, як я почув про вашу віру в Господа Ісуса і про вашу любов до всіх людей Божих, я не перестаю дякувати Богові за вас, згадуючи вас у своїх молитвах. Я молюся, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, славний Отець, дарував вам мудре серце й відкритість до Його одкровення, щоб ви могли пізнати Його. Я молюся, щоб ваші серця відкрилися для сприйняття світла, і ви зрозуміли, що є надія, до якої Він закликає вас; яка багата й прекрасна спадщина, котру Бог її дарує святим людям Своїм; щоб ви збагнули, яка незрівнянно могутня влада Його для нас» (Еф. 1:1–2, 13–19).

Апостол дякує Богові за громаду в Ефесі, яка яскраво вирізнялася на тлі й без того насиченого життя найбільшого портового міста Малої Азії. У місті хвалилися товарами та прибутками, а церква хвалилася Христом і тим, що отримала «у Христі».

Про її віру та любов говорили далеко за межами регіону. Але апостол зосереджує увагу на новій ідентичності віруючих. Ми маємо все необхідне й навіть більше — потрібно лише прозріти й побачити надію покликання, багатство спадщини та велич могутності Христа в нас.

Дякуйте Господу за наш статус «у Христі» та нагадуйте іншим віруючим про переваги нашого нового становища!

4. Подяка за церкву у Филипах: за участь у благовісті

«Божим людям в Ісусі Христі, які живуть у Филипах разом зі старійшинами і особливими слугами вашими. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого Господа Ісуса Христа.
Щоразу дякую я своєму Богові, згадуючи про вас. Кожна моя молитва за всіх вас сповнена радості. Адже ви допомагали мені проповідувати Добру Звістку від найпершого дня й донині. Я певний у тому, що Господь, Який розпочав благодійну справу серед вас, продовжуватиме її аж до того дня, коли Христос прийде знову й завершить її.
Мені так і належить думати про вас, бо ви дуже близькі серцю моєму. І не лише у в’язниці, а й коли я захищаю й непохитно утверджую Добру Звістку, ви завжди були спільниками моїми у милості Божій» (Фил. 1:1–7).

Апостол дякує Богові за церкву у Филипах, відзначаючи активну участь місцевих віруючих у благовісті, зокрема їхню фінансову підтримку. Церква не була багатою, але жертовно підтримувала апостольське служіння, особливо в умовах бідності, переслідувань та ув’язнення. Павло відзначає вірність, відданість і постійність місцевих віруючих та називає їх своїми співучасниками в благовісті.

Дякуйте Господу за партнерів у служінні, благословляйте їх і підтримуйте так, щоб ваша співпраця приносила взаємну користь і сприяла поширенню Євангелія навіть серед труднощів!

*** 

Отже, подяка Богові за церкву в усьому її розмаїтті — це взаємне підбадьорення у вірі; збагачення пізнанням; молитва про відкриття та просвітлення щодо нашого становища у Христі; партнерство в благовісті.

Перевірмо себе.

Як часто ми дякуємо Богові за наших братів і сестер у Христі?

Якої шкоди Церкві та Божій справі ми завдаємо, коли живемо в ізоляції, без належних стосунків і вдячності до наших братів і сестер по всьому світу?

Чого ми позбавляємо себе, коли не виявляємо належної вдячності Богові за наших братів і сестер у вірі?

Не забувайте дякувати Богові за своїх рідних і близьких у вірі — заради їхньої підтримки, нашого духовного зростання, спільного блага та успіху Євангелія!

Скажіть, напишіть, повідомте всім доступним вам братам і сестрам у Христі: «Дякую Богові за вас!»

 

Що ми маємо в Ісусі Христі?

Комментариев нет


 


Що ми маємо в Ісусі Христі?

 

Бог, Який віддав усе для нашого спасіння, дав нам також усе необхідне для життя. У Христі Бог не просто дав нам спасіння. Він дав нам Самого Христа — джерело нового життя, нашої надії, нашої сили й нашого майбутнього.

Коли ми замислюємося над тим, як страждав Божий Син за нас, ми іноді пропускаємо щось надзвичайно важливе. Якщо ціна нашого спасіння була найвищою з усіх можливих, то наскільки прекрасним є нове життя, яке ми отримали! Якщо подарунок такий дорогий, то скільки благословення, радості й надії він приносить!

Сумно визнавати, але ми дуже мало розуміємо, скільки Бог уже зробив для нас у Своєму Сині, Ісусі Христі. І ще менше користуємося тими можливостями, які відкриває перед нами наше нове становище та статус у Христі.

Немов діти, які отримали величезний подарунок, але не розпакували його і не скористались ним, ми часто живемо так, ніби нам чогось бракує. Ми не відкрили й не пережили більшості Божих дарів, які вже дані нам у Христі. Тому нам не варто нарікати на бідність нашого духовного життя, не усвідомивши багатства, яке вже маємо.

Господь для нас зробив усе! «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа. У Христі Він благословив нас усіма духовними благословеннями в Царстві Небеснім. Бог обрав нас у Христі ще до створення світу, щоб були ми святими й чистими перед Ним, бо Він любить нас. Він вирішив наперед, що всиновить нас через Ісуса Христа! Така була Його милостива воля. І то на похвалу милості Його, якою обдарував Він нас в особі Свого улюбленого Сина» (Еф. 1:3-6 UMT)

Так апостол Павло показує молодим віруючим в Ісуса переваги нового життя. І ключова фраза тут — «у Христі» (ἐν Χριστῷ)!

У різних варіаціях ця фраза повторюється більше 20 разів у цьому посланні Павла і не менше 160 разів у всіх його посланнях загалом. Ця фраза постійно нагадує першим християнам про те, ким вони є в Ісусі, чим відрізняються від світу і до чого тепер покликані.

Бути «у Христі» означає не просто вірити в Нього. Це означає мати нове становище перед Богом, нову ідентичність, нове життя і новий напрямок.

Ось один із надзвичайно важливих фрагментів послання, у якому ми особливо ясно бачимо разючий контраст між тим, ким ми були до Христа, і ким стали у Христі: 

 

«У минулому, ви були духовно мертвими через свої провини та гріхи проти Бога, в яких жили раніше, йдучи лихими шляхами цього світу. Ви корилися володарю, який править злими силами цього світу, духові, що діє в непокірних.

Усі ми теж колись жили серед них, задовольняючи свою духовну природу, йдучи за її бажаннями та прагненнями. І, як усі люди на світі, були приречені зазнати гніву Божого.

Та Бог багатий милосердям через Його велику любов до нас. Навіть коли ми були мертвими через гріхи свої, Він дарував нам нове життя разом із Христом (і були ви врятовані завдяки Божій милості). 

Бог воскресив нас до життя разом із Христом і посадив разом із Ним на престолі у Царстві Небеснім. Господь зробив це заради нас в Ісусі Христі. 

Бог зробив це для того, щоб показати на всі прийдешні часи незрівнянне багатство милості Своєї. Він зробив це завдяки доброті до нас в Ісусі Христі.

Бо саме Божою милістю спаслися ви завдяки вірі. Спасіння не є ваша заслуга, то є дар Божий. То не винагорода за чийсь труд, й не те, чим хтось міг би хвалитися. 

Бо ми — створіння Божі. Він створив нас у Ісусі Христі для добрих справ. І справи ті Бог приготував заздалегідь, щоб ми могли свої життя присвятити їм (Еф. 2:1-10).

В цьому тексті ми бачимо кілька дієслів, які передають те, що Бог в Ісусі зробив для нас: воскресив, дарував нове життя, посадив на престолі. Також ми читаємо про те, для чого Він це все зробив: щоб показати багатство милості Своєї та покликати нас до нових справ». 

Але перед тим, як уважніше подивитися на наш новий стан у Христі, варто поставити запитання: а як ми жили до цього?

КИМ МИ БУЛИ БЕЗ ХРИСТА?

Щоб ми краще зрозуміли переваги нового життя, доступного нам у Христі, апостол Павло нагадує нам про наше минуле.

Я знаю, що ніхто з нас не хотів би повертатися думками до того періоду свого життя. Нам неприємно згадувати про старі гріхи, помилки, неправильні рішення та звички. Але іноді нам потрібно озирнутися назад — не для того, щоб жити минулим, а для того, щоб краще усвідомити, від чого Христос нас визволив.

Пам’ять про наше минуле допомагає нам міцніше триматися за Христа, цінувати те нове життя, яке Він нам подарував, і не повертатися до того, з чого Він нас вивів.

Тому Павло нагадує віруючим, ким вони були до Христа, щоб на цьому тлі ще яскравіше показати, ким вони стали у Христі.

Це не просто зміна поведінки. Христос покликав нас до докорінної зміни життя — наших звичок, думок, ставлення, слів і вчинків.

Ось що пише апостол: «У минулому, ви були духовно мертвими через свої провини та гріхи проти Бога, в яких жили раніше, йдучи лихими шляхами цього світу. Ви корилися володарю, який править злими силами цього світу, духові, що діє в непокірних. Усі ми теж колись жили серед них, задовольняючи свою духовну природу, йдучи за її бажаннями та прагненнями. І, як усі люди на світі, були приречені зазнати гніву Божого» (2:Еф. 1-3).

Отже, яким ми були без Христа? Мертвими, залежними, приреченими. Нічого доброго в нас не було – лише провини, гріхи, злі бажання та прагнення. Нічого доброго нас не чекало – гнів, суд, вічна кара. Але все змінилося у Христі. 

ЩО ЗМІНИЛОСЯ? 

Що ми маємо у Христі? Ким ми є тепер? 

Ми воскресли й маємо нове життя разом із Христом. 

Щойно ми читали про себе та свій стан: мертві, залежні, приречені. Здавалося, що виходу немає. Ми не могли самі змінити свій стан і самі повернути собі життя.

Але тепер читаємо про Бога — Бога, Який втрутився в нашу історію і назавжди змінив наш стан: «Та Бог багатий милосердям через Його велику любов до нас. Навіть коли ми були мертвими через гріхи свої, Він дарував нам нове життя разом із Христом (і були ви врятовані завдяки Божій милості)» (2:4-5). 

Оце маленьке δὲ (та, але, проте, однак, втім) — змінює все!

Ще мить тому — мертві, залежні, приречені. Але з’являється Бог — і картина повністю змінюється.

Мертві стають живими. Залежні — вільними. Приречені — тими, хто має надію на вічність.

І це не просто зміна обставин. У Христі нам дарується не тільки прощення минулого, але й звільнення від влади гріха, відновлення життя та нова природа.

Павло ніби проводить перед нами межу: «було — стало». По один бік — наше життя без Христа, по інший — нова реальність у Христі. І між цими двома реальностями стоїть Бог, багатий на милість і великий у Своїй любові.

«Його пролита кров дала нам звільнення від гріхів. Нам прощено гріхи наші завдяки багатству милості Його» (1:7). 

«Тому кажу я це й застерігаю в ім’я Господнє, щоб ви більше не жили так, як погани живуть зі своїми нікчемними думками… Ви повинні відновитися в ваших серцях і розумі, та «зодягнутися в нового чоловіка», який був створений у подобі Божій і відрізняється праведністю й святістю, що йдуть від істини» (4:17,23-24).

І це ще не все. Бог, «багатий милосердям», дарував нам не тільки нове життя. Він дав нам усе необхідне для цього життя, наділив нас новим статусом і доручив нам нове призначення — добрі справи, які Він наперед приготував для нас.

Ми не просто ожили. Ми отримали нове, багате й змістовне життя — те, про яке Ісус сказав: «Я прийшов, щоб ви мали життя і подостатком» (Ів. 10:10).

Ми посаджені разом із Ним на престолі — як спадкоємці, близькі, співгромадяни

Продовжуючи читати про те, що добрий і багатий Бог зробив для нас, безпорадних і мертвих у гріхах, ми дізнаємося ще про одну дивовижну зміну: Бог дав нам новий статус.

Ми вже не ті, ким були раніше. У Христі змінилося не тільки наше життя — змінилося наше становище перед Богом: «Бог воскресив нас до життя разом із Христом і посадив разом із Ним на престолі у Царстві Небеснім. Господь зробив це заради нас в Ісусі Христі» (2:6). Ми не лише спасенні, ми прийняті як діти і сподкоємці. 

Наш Господь не лише милосердний, щоби рятувати. Він без міри щедрий, щоби обдаровувати вчорашніх ворогів. 

«Колись ви були такі далекі від Бога, але зараз ви — в Христі Ісусі, та стали близькими Йому через смерть Христову» (2:13).

«Бо саме через Христа ми всі маємо доступ до Отця в єдиному Дусі. Отже, ви, неюдеї, вже не чужинці й не сторонні. Ви співгромадяни з людьми Божими та Його родиною» (2:18-19).

«Завдяки Христові ми стали людьми Божими і спадкоємцями Його» (1:11).

«Дух Святий є запорукою нашої спадщини» (1:14).

Отже, тепер ми маємо не просто нове життя в Ісусі Христі. Ми маємо всі багатства, привілеї та благословення цього нового життя.

Ми прийняті Богом, прощені, відновлені, наближені до Нього, стали Його дітьми й отримали спадщину. Бог не скупиться на Свої дари — у Христі Він обдарував нас без міри.

Але тут виникає дуже важливе питання: що ж тепер із цим робити?

Що означає жити як людина, яка вже отримала нове життя? Як поводитися тому, хто має новий статус у Христі? Як використовувати ті можливості, які Бог відкрив перед нами?

Бо Божі дари дані нам не для того, щоб залишатися нерозпакованими подарунками.

Бог не просто змінив наш статус — Він змінив наше життя, щоб через наше життя змінювався світ навколо нас.

І саме тут Павло переходить від того, що Бог зробив для нас, до того, як ми маємо жити у відповідь на Його благодать.

ДЛЯ ЧОГО ГОСПОДЬ НАС СПАС І ЗБАГАТИВ?

Для того, щоб наше життя стало Його славою і свідченням для світу.

Бог не просто визволив нас від минулого, не просто подарував нам нове життя і новий статус у Христі. Він зробив нас новим творінням для певної мети.

Ми стали новим творінням у Христі не просто для особистого комфорту, щастя чи споживацького користування Божими благословеннями. Ми спасенні для служіння.

Усе, що Бог дав нам у Христі, має знайти своє продовження в нашому житті: у наших словах, рішеннях, стосунках, праці, милосерді та служінні іншим.

Бог приготував для кожного з нас добрі справи. Тому питання вже не тільки в тому, «що я отримав у Христі?», а й у тому: «Що я зроблю з тим, що Бог уже дав мені?».

«Бог зробив це для того, щоб показати на всі прийдешні часи незрівнянне багатство милості Своєї. Він зробив це завдяки доброті до нас в Ісусі Христі. Бо саме Божою милістю спаслися ви завдяки вірі. Спасіння не є ваша заслуга, то є дар Божий. То не винагорода за чийсь труд, й не те, чим хтось міг би хвалитися. Бо ми — створіння Божі. Він створив нас у Ісусі Христі для добрих справ. І справи ті Бог приготував заздалегідь, щоб ми могли свої життя присвятити їм» (2:7-10).

Ми — Боже творіння, Його поема — ποίημα. Через наше життя може говорити Автор. Через нас Творець може показувати світові Свою доброту, милість і любов.

Ми знаємо на власному досвіді і можемо показувати світові «незрівнянне багатство» Божої благодаті, проявлене «в доброті до нас у Христі Ісусі».

Ми отримали спасіння не завдяки власним заслугам. Ми не заробили його і не стали його гідними. Саме тому в нашій людській бідності особливо яскраво проявляється багатство Божої милості. 

І це дає надію навіть найбільшому грішнику. Якщо Бог може оживити таких як я-ти-ми, тоді для жодної людини не є запізно прийти до Христа.

Цю надію ми маємо не ховати в собі. Ми покликані її сповіщати. Це наша місія.

Виявляється, Бог спас нас не випадково. Він обрав нас для Своєї мети.

У минулому ми не просто не могли виконати це завдання — ми навіть не могли до кінця зрозуміти, для чого були створені. Гріх спотворив наше життя, поневолив нас і віддалив від Божого задуму.

Але Бог оживив нас у Христі. І тепер, отримавши нове життя, ми повертаємося до того, для чого Він нас створив: жити для Його слави, служити Христу, робити добро і нести світові звістку про Його милість. Ми спасенні не просто від чогось. Ми спасенні для чогось.

«У Христі Він благословив нас усіма духовними благословеннями в Царстві Небеснім. Бог обрав нас у Христі ще до створення світу, щоб були ми святими й чистими перед Ним» (1:3-4).

«Він відкрив нам таємницю волі Своєї, яка мала бути здійснена через Ісуса Христа» (1:9).

«Дана ця милість Божа: проповідувати поганам Добру Звістку про незбагненні багатства Христові» (3:8-9).

«І зробив Він так, щоб підготувати людей Божих до служіння й підсилення Тіла Христова, і щоб ми всі прийшли до єднання у вірі та в пізнанні Сина Божого, до зрілості, і досягли висот досконалості Христової» (4:12-13).

Тепер ми знаємо, чим нам займатися.

Ми не заробили спасіння добрими справами — спасіння є Божим даром. Але, отримавши спасіння як дар, ми разом із ним отримали й покликання до добрих справ.

Добрі справи не є причиною нашого спасіння — вони є його плодом.

Бог спас нас благодаттю, щоб наше нове життя приносило плід. Він покликав нас бути Його свідками, показувати світові Його милість і доброту та прославляти Його своїм життям.

Ми спасенні не для того, щоб просто отримувати Божі благословення, а для того, щоб бути Божим благословенням для інших.

Ми обрані свідчити про Нього, служити Йому і славити Його — у всьому, що робимо.

***

ВСЕ ТРИМАЄТЬСЯ НА НЬОМУ

Загальна думка Послання до Ефесян дуже проста: живіть Ісусом, тому що це Божий задум, Його дизайн і Його план для нашого життя.

У Христі ми не просто отримуємо спасіння — ми вчимося жити новим життям.

Саме в Ньому ми знаходимо своє місце в Церкві, вчимося бути світлом серед світу, будуємо здорові та щасливі сімейні стосунки, чесно працюємо і служимо як раби Христа, зміцнюємося в Господі та в Його могутній силі.

Саме в Ньому ми вчимося любити Божою любов’ю, прощати, служити, свідчити і проповідувати Добру Звістку — навіть тоді, коли обставини складні. Павло писав це послання з ув’язнення, але його обставини не змогли зупинити ні його віру, ні його служіння, ні його звістку про Христа.

Бо коли Христос є центром життя, ані наше минуле, ані тимчасові обставини не обмежують нас.

У нашому житті все тримається на Ньому:

у Церкві — на Ньому;

у сім’ї — на Ньому;

у праці — на Ньому;

у відносинах — на Ньому;

у боротьбі зі злом — на Ньому.

Тому головний заклик Послання до Ефесян можна сформулювати дуже просто: не просто знайте, що маєте у Христі — живіть тим, що маєте в Ньому.

Усе наше життя — у Христі. І тільки в Ньому ми можемо жити тим життям, для якого Бог нас створив. 

«Вся будівля тримається на Ньому» (2:21).

«Ісус — голова, та усе тіло залежить від Нього» (4:15-16).

«Живіть у любові, як Христос полюбив нас» (5:2).

«Підкоряйтеся одне одному, шануючи Христа» (5:21).

«І нарешті таке. Будьте міцні в Господі, в Його могутній силі» (6:10).

Ось так — в Ісусі, у підкоренні Йому, в уподібненні до Нього, у наповненні Ним — стає можливим цілісне й повноцінне життя!

Читаючи це послання, я знову і знову замислювався над тим, як багато нам подаровано — і як мало ми це цінуємо.

І тоді виникають прості, але дуже особисті питання. 

Хіба всього цього багатства Божої милості недостатньо, щоб назавжди залишити своє минуле і сказати Ісусу тверде: «Так!»? 

Невже Божа любов, спасіння, усиновлення, вічна спадщина і високе покликання не варті того, щоб бути вірними Христу до кінця нашого життя?

Ми стільки шукаємо в цьому світі: щастя, безпеки, визнання, сенсу, повноти життя. Але в Посланні до Ефесян Павло знову і знову показує нам: усе необхідне для справжнього життя ми вже маємо в Христі.

Тож нехай наше «так» Ісусу буде не лише словом, сказаним одного разу. Нехай це буде рішенням кожного дня — жити Ним, слухатися Його, уподібнюватися до Нього і залишатися Йому вірними до кінця.

 

 

Ісус і діти

Комментариев нет





За Своє земне життя Ісус зустрічався з величезною кількістю людей, але завжди вирізняв із натовпу окремі обличчя, бачив кожну людину з її потребами і ніколи не проходив повз.

Він був оточений дорослими людьми, які слухали Його і запитували, сперечалися й обвинувачували. А де були діти?

Ми можемо лише уявити, як хотілося малим дітям побачити й почути Ісуса, доторкнутися до Нього, стати свідками Його численних чудес, відчути Його небачену доброту.

Напевно, богобоязливі батьки також хотіли принести своїх дітей до Ісуса, щоб отримати для них благословення. Діти були здоровими, батьки — щасливими. Все добре, сидіть вдома! Але сім’ї шукали Ісуса заради благословення. І заради цього готові були терпіти незручності довгих доріг і несправедливі дорікання поважних людей.

Ось одна з таких історій:

«Люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх. Але учні Його почали дорікати їм. Коли Ісус побачив це, то розгнівався й сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Боже належить таким, як вони. Істинно кажу вам: хто не приймає Царство Боже так же щиро, як мала дитина, той ніколи в нього не ввійде». Ісус пригорнув дітей, поклав на них руки і благословив їх» (Марка 10:13-16 UMT).

Ця історія дуже промовисто показує ставлення Ісуса до дітей.

Усім подобається бачити Ісуса в оточенні сімей, бачити Його уважним, доступним, люблячим. Але ця картина також є ілюстрацією до головної теми всіх проповідей Ісуса — теми Божого Царства.

Тут напрошуються три прості уроки.


1. Ісус приймає дітей як не менш, а навіть більш важливих


Малі діти викликають у батьків сльози радості, ніжне зворушення, глибокі й позитивні емоції. Але в натовпу вони можуть викликати роздратування. Бо діти можуть здаватися непотрібними, зайвими, такими, що відволікають від серйозних тем.

Ісус зупиняє учнів, які намагаються контролювати доступ до Вчителя, пропускаючи важливих людей і відштовхуючи тих, кого вважають малозначущими.

Ісус гнівається, тому що малі діти не менш важливі, ніж дорослі учні. Він говорить так, ніби учні нічого не зрозуміли про Царство, про самих себе і про дітей.

Ісус не гнівається на фарисеїв — вони далекі від істини. Але учні вже мали б хоча б щось зрозуміти!

Цікаво, що безпосередньо перед епізодом із дітьми ми читаємо про дискусію щодо розлучення (10:1-12).

Дорослі бачать себе центром життя — вони запитують про те, як звільнитися від сімейних зобов’язань, про умови розриву шлюбу. Ісус відповідає: Бог від початку поєднав двох в одне ціле, тож не розривайте того, що Бог створив від початку і назавжди. Залишити одну і одружитися з іншою — це перелюб.

Іншими словами, дорослі шукають, як обійти закон і насолоджуватися життям без зайвих обмежень.

Цікаво, що вони обговорюють стосунки чоловіка і жінки, але мовчать про дітей. Відомо, що внаслідок сімейних конфліктів чи розлучень діти часто страждають більше за дорослих. Але тут про них не згадують.

І ось з’являються діти на руках батьків, хоча дискутантам здається, що зараз не до них, що це не дитяча тема.

Ісус гнівається і дає дві команди: пропустити дітей і не обмежувати їм доступ до Нього.

Чому Він гнівається?

Тому що учні своїми діями ображають не лише батьків із дітьми. Вони ображають Самого Ісуса своєю неуважністю до Його проповідей про Боже Царство. Його гнів говорить про те, що учні пропустили найважливіше. 

Тому Ісус не тільки приймає дітей, але й навчає дорослих бути як діти.


2. Ісус вчить нас бути як діти, щоб увійти в Боже Царство


Давайте спробуємо уявити себе на місці учнів.

Учні вважають, що в них триває дуже серйозна розмова про злободенні питання людського життя — про межі дозволеного, про необхідні компроміси, про конфлікт бажань. Це практичні питання! Нам потрібні відповіді!

А для Ісуса немає нічого серйознішого, ніж передати людям істини Божого Царства.

Він знову і знову показує, як люди цього світу заплуталися у своїх спробах обійти вимоги закону, наскільки їхня логіка стала порочною, до якої міри вони стали заручниками свого егоїзму, як полюбили невірність і знайшли способи її виправдати.

Боже Царство — це той орієнтир, який вони втратили, хоча продовжують активно дискутувати.

Що ж саме вони не розуміли?

Що Ісус любить дітей.

Що Його Царство належить таким, як діти.

Що Царство Боже слід приймати так само щиро, як мала дитина.

Доросла людина має довірись Богу так само як дитина довірила себе обіймам Ісуса.

Царство Боже — це панування Ісуса над нами, над нашим життям. Допоки людина не прийме Божу владу з простою вірою і повною залежністю від Бога, вона не увійде до Царства.

У попередньому розділі ми читаємо ще одну показову історію:

«В Капернаумі, зайшовши до однієї з хатин, Ісус запитав Своїх учнів: «Про що ви сперечалися дорогою?» На те вони змовчали, бо по дорозі сперечалися, хто з них є найвеличнішим. Тоді Ісус сів і гукнув усіх дванадцятьох і мовив до них: «Хто хоче бути першим, хай буде останнім, хай буде слугою всім». Він узяв дитину, поставив її перед ними і, обійнявши, сказав Своїм учням: «Хто приймає одного з тих малих дітей в ім’я Моє, той приймає і Мене, а хто приймає Мене, той приймає й Того, Хто послав Мене» (Марка 9:33-37).

Тут так само Ісус обирає дитину, щоб проілюструвати важливий урок про цінності Божого Царства. Приймаючи дітей, стаючи на один рівень із ними, служачи в смиренні й простоті, ми відкриваємося до Бога.

Сперечаючись про те, хто з нас є більшим, відштовхуючи другорядних, нехтуючи малими та незахищеними, цікавлячись тільки собою і своїми бажаннями, ми залишаємося поза дверима Божого Царства.

Ісус вчить нас приймати Царство щиро, як діти — без дорослих хитрощів і амбіцій.


3. Ісус благословляє дітей


Після короткого, але емоційного звернення до учнів Ісус переключив Свою увагу на дітей.

Він пригорнув дітей до Себе, поклав на них руки і благословив їх.

Цей публічний акт був не тільки ілюстрацією Його проповіді, але й проявом глибоких емоцій — гніву на дорослих і любові до найменших.

Тут Ісус проявляє до дітей любов Небесного Батька.

Це прекрасна картина Божого Царства — Ісус із дітьми на руках.

Кожен батько має благословляти своїх дітей. Це було доброю традицією в Ізраїлі.

Ми читаємо ще в першій книзі Біблії, як патріарх Яків звертається до Йосипа та його синів:

«Будь ласка, підведи їх до мене, я благословлю їх»… «Коли Йосип підвів своїх синів до нього, той обняв і поцілував їх» (Буття 48:8–10).

Сьогодні, згадуючи те, як Ісус благословляв дітей, ми думаємо про себе і про своїх дітей.

Ми приносимо наших діток до Бога і водночас усвідомлюємо, що ми теж діти перед Ним — Його діти.

Ми приходимо за Божим батьківським благословенням усі разом — цілими сім’ями.

Тому що так, як Він благословляє, ніхто не зможе благословити.

Тому що Він обіцяє Царство таким, як маленькі, щирі, слабкі й довірливі діти.

Тому що Він завжди буде доступним, щоб допомогти й навчити, пригорнути й захистити.

Тому що так, як Він приймає у Свої ніжні, але водночас сильні руки дітей, так Він приймає і нас у Своє Царство.

no