ІМ’Я та імена

 

ІМ’Я та імена. Таємниці біблійних імен

 

Біблія — це жива бібліотека, у якій ми можемо знайти безліч цікавих імен та біографій. Чи замислювався ти над своїм життям як над книгою, яка пишеться просто зараз? Чи усвідомлював ти, наскільки все серйозно в нашому житті: усе записується, усе стає відомим, і за все доведеться відповідати? Чи відчував ти страх від думки, що твоє життя не просто пішло не так, а й узагалі звернуло зовсім не туди?  Чи не охоплював тебе страх від усвідомлення того, що ти перестав бути собою, що ти вже не той, ким був раніше, і не став тим, ким мав би стати?

«На півшляху свого земного світу
Я трапив у похмурий ліс густий,
Бо стежку втратив, млою оповиту».

Так колись поет Данте сказав про своє життя. А як би ти сказав про своє?

До речі, ім’я Данте означає «твердий», «постійний», «стійкий». Гарне ім’я. На жаль, не завжди його носій відповідав значенню свого імені.

А що означає твоє ім’я?

Я пригадую, як дуже хотів написати дисертацію. Але коли в мене народилися прекрасні доньки, одна професорка сказала: «Пане Михайле, ваші діти — це найкраще, що ви могли написати». Погоджуюся. З одним застереженням: вони не зовсім мої — вони Божі. Божі подарунки, чудеса, історії, поеми. І кожна з них має своє ім’я і свою таємницю, приховану в цьому імені. 

Імена нагадують про глибоку таємницю життя та покликання.

Не так давно я замислився над життям апостола Павла як його найкращим посланням. Він зробив усе своє життя, навіть самого себе, живим свідченням про Ісуса Христа. Він став листом Христовим (1 Кор. 3:3). Ім’я Павло означає «малий», «невеликий», «скромний». Хтось скаже: не дуже підходить для апостола. А мені здається, що якраз дуже підходить. Адже апостол жив не для себе, а для Бога. Малий і скромний слуга великого Бога. Ще одне його ім’я, єврейське, — Савл, тобто «випрошений», «вимолений у Бога». Воно також нагадує нам про Того, Кому ми завдячуємо своїм життям.

Можна багато говорити про різні біблійні імена. Але цього разу я хочу звернути увагу на Першу книгу Хронік, зокрема на її перші п’ять розділів. Деякі імена привернули мою увагу. Вони вирізняються серед інших додатковими обставинами чи коментарями, які літописець вирішив додати, щоб підкреслити певні уроки. Давайте розглянемо декілька таких імен.

Один із цікавих персонажів, згаданих у першому розділі, — Німрод, «перший могутній воїн на землі» (1:10, тут і далі — UMT).

Могутній воїн — звучить дуже добре. Але хочу нагадати, що Німрода традиційно пов’язують із проєктом Вавилонської вежі. Це сильна й горда людина з роду Хама. Значення його імені пов’язують із коренем марад — «бунтувати», «повставати проти Бога». Могутній, але гордий. Той, хто свою силу не підкоряє Богові, а спрямовує проти Нього. Цікавий, але темний персонаж. Ми не знаємо, що саме з ним сталося, але гордість ніколи не веде до доброго кінця. Недаремно у своїй поемі Данте поміщає Німрода до пекельного колодязя гігантів, поруч з іншими велетнями-богоборцями.

Ще один темний герой, точніше, антигерой, — Ер, первісток Юди, про якого ми дізнаємося лише ось що: «не догодив Господу, і Той убив його» (2:3). Значення його імені іноді пов’язують зі злом і розбещеністю, а також із чимось оголеним, порожнім, безплідним, позбавленим життя. Наче саме ім’я передає щось короткочасне, те, що швидко закінчується.

Далі читаємо про Ахана (у деяких перекладах — Агара), «який зробив зле для Ізраїля, оскільки приховав те, що слід було повністю знищити як жертвоприношення Господу» (2:7). Із книги Ісуса Навина (розділ 7) ми дізнаємося, що він спокусився гарним вавилонським вбранням, сріблом і золотом. Значення його імені дуже промовисте – той, хто приносить лихо. Через нього Ізраїль зазнав принизливої поразки, а самого винуватця закидали камінням.

Після цих негативних прикладів ми читаємо про Явеза: «Явез був більш шанований, ніж брати його. Мати назвала його Явезом, пояснюючи: «Бо я народила його в муках». Явез звернувся з молитвою й такими словами до Бога Ізраїлю: «Аби Ти справді благословив мене й назвав мені більші землі, й був би зі мною, і якби Ти міг відвертати зло, щоб воно не завдало мені болю!» І Бог послав йому те, про що він просив» (4:9-10).

Значення його імені пов’язують із труднощами, болем і печаллю. Але ця історія, яка починається зі страждань, завершується добре. Бог може забрати біль, розширити межі, щедро благословити й відвернути зло!

Явез цінує передусім Божу присутність: «аби Ти був зі мною». І саме з цієї близькості з Богом випливають усі інші благословення. Той, чиє життя починалося з болю та слабкості, стає прикладом Божої сили й милості.

У п’ятому розділі ми знаходимо цікавий епізод про воїнів із колін, які оселилися за Йорданом: Рувима, Гада та половини коліна Манасії: «вони були воїнами, носили щит і меч, уміли стріляти з лука й були гартовані для служби у війську. Здатних для воїнської служби нараховувалося сорок чотири тисячі сімсот шістдесят чоловік. І воювали вони з хаґрійцями, Єтуром, Нафисом та Нодавом. Бог допомагав їм і дав змогу перемогти хаґрійців та й інших разом з ними, бо в битві звернулися вони за допомогою до Бога, і Він почув їхні молитви, адже вони щиро вірили в Нього» (5:18-20).

Які імена! Манасія нагадує про те, що Господь дає забути минулі скорботи. Рувим — «ось мій син», адже «Господь зглянувся на моє лихо» (Буття 29:32). Гад — «ось моя вдача», «ось щастя» (а також це ім’я має додаткове значення, пов’язане з військом: «оце так військо»)!

Але не завжди все було так добре в історії цих славетних воїнів. Не завжди вони слухалися Бога. Залишившись без Божої допомоги, вони втратили все й потрапили в полон:

«Але сини цих двох з половиною колін грішили проти Бога своїх пращурів й почали поклонятися богам тих людей, землю яких Бог вигубив перед ними. Отож Бог Ізраїлю змусив царя Пула ассирійського, тобто царя Тиглата-Пілезера ассирійського, забрати їх у полон» (5:25–26).

Усі ці та інші імена з історії Божого народу нагадують нам, що наша доля залежить від Бога, від того, наскільки ми слухаємося Його, наскільки дозволяємо Його благодаті діяти в нас і рятувати нас від власних руйнівних бажань та непомірних амбіцій!

Яким би красивим і славним не було ім’я людини, саме по собі воно нічого не гарантує. Воно може лише нагадувати про наше покликання в Божому задумі. Без Бога ми — ніщо.

Яким би сумним чи негативним не було ім’я людини, воно може відображати обставини її народження, пережитий досвід, думки чи оцінки інших людей. Але Бог може змінити все!

Твоє ім’я може стати свідченням Божої милості й щедрості, високого покликання та гідної мети. Звісно, якщо ти не бунтуватимеш проти Бога, а підкоришся Йому й приймеш Його благословення.

Дуже важливо також побачити, куди веде ця генеалогія, частину якої ми згадали. Вона веде до Давида, а зрештою — іще далі, до Самого Ісуса Христа, Сина Давидового.

Коли ми розмірковуємо над різними іменами й долями людей, то згадуємо про Бога як про Того, Хто дає життя і благословляє, спасає та дає другий шанс. І наші думки звертаються до Імені Ісуса Христа: «Ніхто інший не дасть нам спасіння, бо немає іншого такого імені в світі» (Дії 4:12).

Усвідомлюючи велич і спасительну силу Імені Ісуса, ми прагнемо бути схожими на Нього. Ми вклоняємося Йому, вчимося від Нього й займаємо своє місце в історії як Його слуги та свідки.

Саме тому апостол Павло не лише прославляє Ім’я Ісуса у відомому гімні-молитві, але й закликає нас уподібнюватися до нашого Господа, щоб не просто носити Його Ім’я, а й відображати Його характер.

«У житті своєму ви повинні думати й чинити так, як Ісус Христос.

Хоч і був Він Богом у всіх відношеннях,

та не вважав Свою рівність Богові скарбом,

за який треба триматися.

Замість того, Він полишив Своє місце із Господом,

ставши рабом, звичайною людиною.

І ставши таким, принизив Себе,

й був покірливим до останньої години,

аж до смерті на хресті.

Через те Бог возніс Його

і звеличив до таких висот і дав Йому ім’я,

яке є найважливішим від будь-якого іншого імені,

щоб усі, хто знаходиться на небі,

на землі і під землею,

схилили коліна на славу імені Ісусового.

І щоб усі уста проголошували, що Ісус Христос —

Господь на славу Бога Отця» 

(До Филип’ян 2:5-11).

Ісус Христос — це найважливіше Ім’я, яке ти маєш знати й ніколи не забувати. Усі інші імена — частина історії, яка підводить нас до Ісуса і лише в Ньому набуває свого справжнього сенсу.

Твоє ім’я і твоє життя не існують самі по собі. Ти можеш мати дуже красиве ім’я, але не зможеш повністю розкрити себе й реалізувати своє покликання без Бога. Ти можеш мати недобре ім’я, але це ще не кінець, адже Бог здатний усе змінити на краще. І тоді ти дивуватимеш усіх своєю посмішкою, силою та впевненістю в Богові.

Людське ім’я — не вирок для одних і не гарантія щастя для інших. Це нагадування про світлі й темні сторони життя та заклик звернутися до Бога, щоб жити з Ним, а не проти Нього.

Ісус викупив нас від нашого минулого й пропонує нам інше, краще майбутнє. А наприкінці Він дасть кожному переможцеві нове ім’я — як знак нового статусу в Божому вічному Царстві (див. Об’явлення 2:17), як привілей учасників нового творіння.

Не те, що було до нас, і не те, що трапилося з нами. Не наші вчинки чи плани. Не наші поразки чи здобутки. Не наші гріхи чи помилки. Наша доля визначається Богом. І той, хто підкоряєтьсяБожій волі, одного дня отримає нове ім’я — справжнє, світле, вічне.

Тримаймося за Нього, перемагаймо разом із Ним і з нетерпінням чекаймо цього славетного моменту!

 

 

Дальше »

П’яте Євангеліє

 П’яте Євангеліє

 

Ми дякуємо Богові за багато речей. Але чи часто ми дякуємо Йому за власне життя? Наскільки наша особиста історія може стати свідченням того, що Ісус уже зробив і продовжує робити в нас?

«Жива бібліотека». Саме цей вислів спав мені на думку. Колись у спільноті «Студенти-християни України» існував такий проєкт. Я разом із колегами відвідував університети, і це був чудовий досвід — читати людей, наче живі книги, слухати їхні історії та відкривати для себе нові сторінки людського життя.

А чи замислювалися ви над тим, що Біблія також є своєрідною живою бібліотекою? Вона написана одним Автором, Який через людські слова й історії передав нам знання та одкровення про Себе. Крім багатьох важливих істин, у ній є чимало героїв віри, у яких ми можемо багато чого навчитися.

Це справжня жива бібліотека: про людей, які жили до нас і залишили нам приклад, і про Бога, Який пише Свою історію через життя кожного з нас.

Якщо ти не впевнений у собі й не знаєш, на кого рівнятися, поглянь на одного з героїв віри — наприклад, на апостола Павла. Візьми з нього приклад того, як жити, змінюватися й дякувати Ісусу за нове життя.

Чого ж Павло може нас навчити?

1. Життя апостола Павла вчить нас бути добрим прикладом дивовижних змін і дякувати Ісусу за нове життя.

«Я дякую Ісусу Христу, Господу нашому, Який дав мені сили, бо визнав мене гідним і призначив на служіння Собі, хоч до того я був богозневажником, гонителем Божої церкви і зухвальцем. Але Господь дарував мені прощення, оскільки чинив я те в невірі й незнанні. Та безмірна милість Господа нашого перелилася в мене разом з вірою і любов’ю, які знайшов я в Ісусі Христі.

Ось істина, яка гідна повного і безсумнівного сприйняття: Христос Ісус прийшов у цей світ, аби спасти грішників, а я — найгірший з-поміж них. Саме з цієї причини мені було дано милість, щоб, використавши мене, найгіршого з грішників, Христос Ісус зміг би показати Своє довготерпіння, як приклад для тих, хто пізніше повірив би у Нього й отримав вічне життя. Цареві вічному, невмирущому й невидимому, єдиному Богу честь і слава на віки вічні. Амінь» (1 Тим. 1:12-17 UMT).

 

Зустріч з Ісусом змінила Савла — тепер його не впізнати!

Апостол Павло дякує Ісусу за нове життя та можливість стати прикладом для інших: «Я був богозневажником, гонителем і зухвальцем. Але Господь зробив мене прикладом для тих, хто ще має повірити в Нього».

Найгірший стає найпершим, негативний приклад ненависті до Церкви стає позитивним прикладом трансформуючої благодаті!

2. Життя апостола Павла вчить нас пам’ятати про мету й сенс навіть серед страждань та дякувати Ісусу за кожен день як за нову можливість служити Йому.

Апостол Павло не просто отримав нове життя — у Христі він знайшов мету й сенс. Маючи перед собою гідну мету, він навчився витримувати складні обставини, переслідування за віру, нерозуміння з боку своїх одновірців і навіть зраду вчорашніх друзів.

Він не виглядає нещасною людиною. Навпаки, він — людина щаслива, бо знає, заради Кого і заради чого живе. Тому він міг спокійно відповісти на всі звинувачення релігійних критиків свідоцтвом про своє життя: 

«Вони чистокровні євреї? Я також. Вони ізраїльтяни? Я також. Вони Авраамові нащадки? Я також. Вони Христові слуги? (В безумстві я кажу це!) Я ще більш відданий слуга Христовий. Я значно більше працював й по в’язницях був частіше, і били мене більше, і багато разів мене віддавали на вірну смерть. П’ять разів били мене юдеї батогами по тридцять дев’ять ударів щоразу. Тричі мене били палицями. Одного разу закидали камінням. Тричі переживав я загибель кораблів і якось провів цілу добу в воді. Я часто бував у мандрівках, зустрічав небезпеку на річках, потерпав від розбійників, від свого ж народу й від поган, у містах і в селах, і на морі, і від людей, які видають себе за «братів».

Я провів багато часу у тяжкій праці, багато ночей не спав. Я терпів голод і спрагу, й подовгу нічого не їв. Бувало, я замерзав без одягу. Але, окрім інших злигоднів, щодня я маю турботу про всі церкви. Коли хтось слабшав, я був знесиленим разом із ним. Я страждав кожного разу, коли хтось впадав у гріх» (2 Кор. 11:22-29). 

Ісус покликав Савла на служіння і дав нову мету. Апостол дякує за целеспрямоване життя, щоби служити віддано й вірно навіть у стражданнях. Це свідчення вражає і привертає увагу до Того, Хто дає мету і силу йти до цієї мети, покликання і щастя жити згідно покликання. 

 

3. Приклад Апостола Павла вчить нас вести Христоцентричне життя, щоби славити Ісуса за Його милість не тільки словами, але й власною біографією.

 

Життя апостола Павла було присвячено проповіді Євангелія, але тут є значно більше: саме життя стало проповіддю Євангелія, живим Євангелієм. Він представляє себе як одного зі свідків Христового воскресіння, продовжуючи славну євангельську історію зустрічей з вокреслим Ісусом. Але тут дуже мало його особистостів, тут вся увага – на Ісусі. Це ознака справжнього християнського життя, коли ми всі проповідуємо одне – не про себе, а про благодать Ісуса, як змінила нас і продовжує діяти через нас в цьому світі.

«Зараз я хочу нагадати, брати і сестри мої, про Добру Звістку, що я проповідував вам… Я передав вам насамперед те, що сам отримав: Христос прийняв смерть за наші гріхи, як сказано у Святому Писанні. Його було поховано, і Він воскрес на третій день, як сказано у Святому Писанні. Він з’явився Петрові, а потім дванадцятьом апостолам… Нарешті, Він з’явився й мені також, наче якомусь недоноскові. Бо я останній з апостолів. Я навіть не достойний зватися апостолом, бо переслідував Божу церкву. Я — апостол милістю Божою, і Його милосердя до мене не було марним. Навпаки, я працював дуже старанно і впертіше за всіх, хоча не сам я, а милість Божа, яка зі мною, робила це. Тож незалежно від того, чи я проповідую вам, чи хтось із інших апостолів, ми проповідуємо одне. І це саме те, в що ви повірили» (1 Кор. 15:1-11).

Апостол Павло розповідає нам про себе не так багато. І навіть коли говорить про себе, то робить це не для того, щоб похвалитися власними успіхами. Він хвалиться благодаттю Ісуса Христа. Він живе Христом і навіть смерть вважає надбанням, адже вона наближає його до Господа. Павло не лише написав послання — він сам став посланням Ісуса, поемою нового життя у Христі.

Отже, дякуйте Ісусу за нове життя так, щоб самим стати прикладом для інших; щоб гідно проходити через страждання і не втрачати мети; щоб хвалитися Божою благодаттю, а не власними успіхами; щоб жити Христоцентричним життям для Божої слави.

Нехай наше життя стане живим, п’ятим Євангелієм!

Дальше »

Загубився і знайшовся

 

Не так давно я побачив попереду себе автомобіль, на якому був стікер: «Не їдьте за мною — я загубився!» Тобто: не слідуйте за мною, бо я сам не знаю, куди їду.

У цьому є сумна правда про наше життя. Люди загубилися. Вони не знають, куди йдуть і куди прямують.

Іноді люди знаходять собі героїв чи авторитетів, захоплюються зірками або інфлюенсерами, навіть не здогадуючись, що ті, за ким вони йдуть, теж загублені й самі не знають, куди прямують.

Як наголошують місіонери IMB, головна проблема нашого світу — це навіть не війни й не страждання невинних людей. Головна проблема — духовна загубленість, відчуженість людей від Бога.

З цим важко не погодитися. Зрештою, коріння багатьох наших людських проблем сягає саме сюди. Коли люди втрачають Бога, вони втрачають усе, зокрема й самих себе.

Саме про це проповідував Ісус найбільш релігійному народові — народові, який вважав себе обраним і святим.

«Довкола Ісуса зібралися послухати збирачі податків і грішники. А фарисеї та книжники почали дорікати: «Цей Чоловік водиться з грішниками й, навіть, їсть із ними!». У відповідь Ісус розповів їм три історії (Луки 15).

Про що ж розповів Ісус? Про загублену вівцю, загублену драхму та блудного сина. Усі ці історії — про втрачене й знайдене, про те, що було загублене, але знайшлося.

Однак ці історії дратували знавців Закону. Адже вони вважали себе незагубленими! Вони ж усе знають і вчать інших!

Христос був відвертим у Своїй оцінці їхніх знань:

«Тоді Ісус промовив до народу і Своїх учнів: «Книжники та фарисеї мають повноваження тлумачити Закон Мойсеїв. То ж ви робіть усе і дотримуйтеся всього, чого вони навчають, та не робіть того, що вони вчиняють. Бо вони лише говорять про Закон, але самі його не виконують»(Матвія 23:1–3).

Релігійні люди, які багато знають про Бога, але не знають Самого Бога, не просто лицемірні й духовно порожні. Вони ще й небезпечні, бо, як сказав Ісус:

«Вони сліпці й поводирі сліпців. Та коли сліпий веде сліпого, то обидва впадуть до ями» (Матвія 15:14).

Саме у відповідь на звинувачення релігійних лицемірів Ісус розкриває сутність Євангелія через історії про загублене й знайдене. Він показує, що загублене може бути знайдене, а той, хто відійшов від Бога, може повернутися до Нього.

Спочатку Ісус наводить приклади з повсякденного життя: пастух шукає загублену вівцю, а жінка — втрачену монету. Потім Він переходить до глибшої, екзистенційної теми — загубленості людини, яка віддалилася від Бога й намагається самостійно керувати власним життям.

Саме в цьому контексті ми читаємо притчу про блудного сина (Луки 15:11–24).

Основні епізоди цієї історії

1. Син втрачає себе

Ісус розповідає про чоловіка, який мав двох синів. Молодший попросив батька віддати йому належну частку спадщини. Отримавши її, він невдовзі зібрав усе своє майно й подався до далекого краю. Там він жив безтурботно й розтринькав усе, що мав.

Коли гроші закінчилися, у тій країні настав великий голод, і він опинився в нужді. Тоді він найнявся до одного з місцевих мешканців, який послав його пасти свиней. Син був такий голодний, що ладен був їсти навіть корм для свиней, але й того йому не давали.

Так він утратив усе, що мав. Але найстрашніше було те, що, прагнучи жити незалежно від батька, він утратив самого себе.

2. Усвідомивши свою загубленість, син вирішує повернутися

«Опам’ятавшись», він сказав собі, що навіть наймити його батька мають їжі вдосталь, а він тут помирає з голоду.

Тоді він вирішив повернутися до батька й сказати йому:

«Батьку, я згрішив перед Богом і перед тобою. Я більше не гідний називатися твоїм сином. Дозволь мені бути одним із твоїх наймитів».

І, підвівшись, він подався до батька.

Звернімо увагу: син не просто усвідомив, що опинився в скрутному становищі. Він визнав власну провину й вирішив повернутися. Його покаяння виявилося не лише в словах, а й у рішенні діяти.

3. Батько приймає сина з любов’ю та пошаною

Батько ще здалеку побачив, що він наближається, і сповнився милосердя до нього. Він побіг назустріч синові, обняв його й поцілував.

Син почав каятися: «Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою. Я більше не гідний називатися твоїм сином».

Але батько навіть не дозволив йому залишитися в становищі наймита. Він наказав слугам принести найкращий одяг, надягнути синові перстень і взути його. Потім звелів приготувати святкову вечерю.

І пояснив чому:

«Бо цей мій син був мертвий, а тепер ожив; загубився, а тепер знайшовся!»

Батько не просто дозволив синові повернутися. Він відновив його в становищі сина й радів його поверненню.

Повернення перетворилось на справжнє свято і великий бенкет!

4. Батько вчить нас радіти поверненню загублених

Наприкінці притчі батько звертається до старшого сина, який обурився таким святом на честь безчесного: «Ми мусили відсвяткувати цю щасливу подію. Адже брат твій, який помер, повернувся до життя; загубився, а тепер знайшовся!» (Луки 15:32).

Ці слова відкривають ще одну важливу істину. Можна все життя перебувати поруч із батьком, але так і не навчитися любити те, що любить він. Можна вважати себе праведним і водночас не радіти спасінню іншої людини.

Старший син був поруч із батьком, але чи знав він батькове серце?

Хто ж насправді знайшовся?

Ця історія навчає нас дуже простої, але важливої істини:

Знайшовся лише той, хто визнав, що загубився, і повернувся до Батька.

Я народився і виріс у християнській сім’ї, але був час, коли я захотів самостійності і подався у мандри. Мої батьки продовжували любити, молитись, чекати. Коли я повернувся до Бога з ранами і шрамами, без імені та честі, небесний Батько прийняв мене в Свої обійми. Я знаю жах загубленості, але я знаю і радість повернення. А як щодо тебе? 

Запитай себе просто зараз. 

Чи усвідомлюєш ти свій стан — як стан блудного сина, який потребує повернення до Бога?

Чи розумієш, що в домі Отця краще?

Чи готовий ти повернутися до Нього?

Чи радієш ти разом із Батьком спасінню тих, хто повертається до Нього?

Думай про ці питання і пам’ятай про євангельські уроки. 

Знайшовся не той, хто знає, як треба жити.

Знайшовся не той, хто просто взяв себе в руки й почав вести «нормальне» життя.

Знайшовся не той, хто живе «більш-менш правильно» й засуджує тих, хто збився зі шляху.

Знайшовся той, хто рішуче повернувся до Бога.

Знайшовся той, хто радіє спасінню інших.

Знайшовся той, кому добре з Отцем і хто прагне бути схожим на Нього.

У цьому світі всі загубились, але не всі знайшлись. Люди поділяються на тих, хто вже знайшовся, і тих, хто ще не знайшовся. Чи ти вже знайшовся?

Хто ти? Де ти зараз? Повертайся до дому, повертайся до Батька, повертайся до Бога. 

Дальше »

Благодарю Бога за вас!

 

Благодарю Бога за вас!

Каждую осень, когда созревают плоды земли, собирают урожай и наполняют закрома, мы воздаем славу Богу за итоги посевного сезона и празднуем жатву. Видя добрые плоды на столе, мы радуемся и наслаждаемся ими. Но праздник жатвы — не только о дарах земли. Он наглядно напоминает нам, что Господь многообразно заботится о нас. И за всё стоит быть благодарными!

Но что такое ВСЁ? Это короткое слово можно легко развернуть в длинный список. И так и нужно делать. Об этом мы поем в гимне:

«Милости Господни вспоминай, считай,
Все их до единой в сердце повторяй!
Вспомни, как Он щедро наделил, —
Удивляться будешь, что Он совершил!»

Помимо праздника жатвы, этот месяц посвящен благодарности пастору за его служение. Согласитесь, мы нередко забываем благодарить Бога за такое благословение, как хороший пастор, а иногда и не один! Если бы не этот месяц, возможно, мы бы и не вспомнили об этом. Увы!

Церковь всегда должна благодарить Господа за верных и добрых служителей. Но и служители должны благодарить Бога за церковь: проявлять внимание и заботу, побуждать верующих к святости и добрым делам, укреплять отношения и сотрудничество ради Евангелия.

Хочу обратить ваше внимание на то, как апостол Павел благодарил Бога. Помните, как часто в начале его посланий звучит слово «благодарю»? Кстати, по-гречески это слово звучит знакомо даже тем, кто не знает древних языков: эвхаристо. Отсюда и слово «Евхаристия» — благодарение, связанное с совершением Вечери Господней.

И за что же апостол благодарил? «За вас»!

Апостол Павел чувствовал ответственность за многих, а его служение действительно имело глобальный масштаб! И всё же он находил для каждой поместной церкви особые слова приветствия и благодарности.

Давайте посмотрим, как именно Павел благодарил Бога за верующих и какие особенности мы можем увидеть в его посланиях к четырем христианским общинам.

 

1.   Благодарность за церковь в Риме: за распространение веры и взаимное ободрение в вере

 

Всем находящимся в Риме возлюбленным Божиим, призванным святым: благодать вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа. Прежде всего благодарю Бога моего через Иисуса Христа за всех вас, что вера ваша возвещается во всём мире. Свидетель мне Бог, Которому служу духом моим в благовествовании Сына Его, что непрестанно воспоминаю о вас, всегда прося в молитвах моих, чтобы воля Божия когда-нибудь благопоспешила мне прийти к вам, ибо я весьма желаю увидеть вас, чтобы преподать вам некое дарование духовное к утверждению вашему, то есть утешиться с вами верою общею, вашею и моею (Рим. 1:7-12). 

Апостол радуется тому, что вера христиан, живущих в Риме, становится известной всем жителям империи. Он молится и ищет возможности посетить эту общину, чтобы утвердить её в вере, но также и самому ободриться их верой и добрым примером.

Как хорошо, что мы можем служить друг другу, взаимно ободряя и утверждая церкви в разных регионах!

Благодарите Бога за другие церкви, молитесь за них, посещайте, помогайте, делитесь — ведь мы часть глобальной церковной семьи!

 

2. Благодарность за церковь в Коринфе: за благодать и богатство познания во Христе Иисусе

 

Церкви Божией, находящейся в Коринфе, освящённым во Христе Иисусе, призванным святым, со всеми призывающими имя Господа нашего Иисуса Христа, во всяком месте, у них и у нас: благодать вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа. Непрестанно благодарю Бога моего за вас, ради благодати Божией, дарованной вам во Христе Иисусе, потому что в Нём вы обогатились всем, всяким словом и всяким познанием (1 Кор. 1:2-5).

Здесь апостол благодарит Бога за обилие благодати, которая обогащает верующих всяким словом, познанием и даром. Апостольское свидетельство утвердилось среди них — оно было принято со всей серьёзностью и во всей полноте, — и потому коринфяне не испытывали недостатка ни в каком даре.

Но всё это богатство можно утратить из-за споров, разделений, гордости и греха. Поэтому, радуясь их богатству познания и духовным дарам, апостол одновременно переживает о том, чтобы верующие сохранили полученное и правильно им распорядились, чтобы пребывали в истине до последнего дня.

Церковь в Коринфе была богатой не сама по себе, а потому, что Господь был щедр к ней.

Благодарите Бога за познание Его и за Его дары, распространяйте знание о Нём, хвалитесь Господом — и только Господом!

 

3.   Благодарность за церковь в Ефесе: за новую идентичность - призвание, наследие и могущество во Христе

 

Находящимся в Ефесе святым и верным во Христе Иисусе: благодать вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа… В Нём и вы, услышав слово истины, благовествование вашего спасения, и уверовав в Него, запечатлены обетованным Святым Духом, Который есть залог наследия нашего, для искупления удела Его, в похвалу славы Его. Посему и я, услышав о вашей вере во Христа Иисуса и о любви ко всем святым, непрестанно благодарю за вас Бога, вспоминая о вас в молитвах моих, чтобы Бог Господа нашего Иисуса Христа, Отец славы, дал вам Духа премудрости и откровения к познанию Его, и просветил очи сердца вашего, дабы вы познали, в чём состоит надежда призвания Его, и какое богатство славного наследия Его для святых, и как безмерно величие могущества Его в нас (Еф. 1:1-2,13-19).

Апостол благодарит Бога за общину в Ефесе, которая ярко выделялась на фоне и без того богатой жизни крупнейшего портового города Малой Азии. В городе хвалились товарами и доходами, а церковь хвалилась Христом и тем, что получила «во Христе».

О её вере и любви говорили далеко за пределами региона. Но апостол фокусирует внимание на новой идентичности верующих. У нас есть всё необходимое и даже больше — стоит только прозреть и увидеть надежду призвания, богатство наследия и величие могущества Христа в нас.

Благодарите Господа за наш статус «во Христе» и напоминайте другим верующим о преимуществах нашего нового положения!

 

4.   Благодарность за церковь в Филиппах: за участие в благовестии

 

Всем святым во Христе Иисусе, находящимся в Филиппах, с епископами и диаконами: благодать вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа. Благодарю Бога моего при всяком воспоминании о вас, всегда во всякой молитве моей за всех вас принося с радостью молитву мою, за ваше участие в благовествовании от первого дня даже доныне, будучи уверен в том, что начавший в вас доброе дело будет совершать его даже до дня Иисуса Христа, как и должно мне помышлять о всех вас, потому что я имею вас в сердце в узах моих, при защищении и утверждении благовествования, вас всех, как соучастников моих в благодати (Фил. 1:1-7).

Апостол благодарит Бога за церковь в Филиппах, отмечая активное участие местных верующих в благовестии, в том числе их финансовую поддержку. Церковь не была богатой, но была жертвенной в поддержке апостольского служения, особенно в обстоятельствах бедности, гонений и заключения. Павел отмечает верность, посвящённость и постоянство местных верующих и называет их своими соучастниками в благовестии.

Благодарите Господа за партнёров в служении, благословляйте их и поддерживайте так, чтобы ваше сотрудничество было взаимно полезным и служило распространению Евангелия даже среди трудностей!

***

Итак, благодарность Богу за церковь во всём её многообразии — это: взаимное ободрение в вере; обогащение познанием; молитва об откровении и просвещении относительно нашего положения во Христе; партнёрство в благовестии.

Давайте проверим себя.

Как часто мы благодарим Бога за наших братьев и сестёр во Христе?

Какой ущерб Церкви и Божьему делу мы наносим, когда живём в изоляции, без должных отношений и благодарности за наших братьев и сестёр по всему лицу земли?

Чего мы лишаемся, когда не проявляем должной благодарности Богу за наших братьев и сестёр по вере?

Не забывайте благодарить Бога за своих, родных и близких по вере — ради их поддержки, нашего духовного роста, общего блага и успеха Евангелия!

Скажите, напишите, сообщите всем доступным вам братьям и сёстрам во Христе: «Благодарю Бога за вас!».

Дальше »

Дякую Богові за вас!

 

Щоосені, коли достигають плоди землі, збирають урожай і наповнюють комори, ми віддаємо славу Богові за підсумки посівного сезону та святкуємо жнива. Бачачи добрі плоди на столі, ми радіємо й насолоджуємося ними. Але свято жнив — це не лише про дари землі. Воно наочно нагадує нам, що Господь різноманітно піклується про нас. І за все варто бути вдячними!

Але що таке ВСЕ? Це коротке слово легко перетворити на довгий список. І саме так потрібно робити. Про це ми співаємо в гімні:

«Милості Господні ти не забувай,

Всі їх разом поряд у душі складай!

Пам'ятай, як щедро Бог нас наділив,

І не забувай, що Він для нас зробив»

Окрім свята жнив, цей місяць присвячений подяці пастору за його служіння. Погодьтеся, ми нерідко забуваємо дякувати Богові за таке благословення, як добрий пастор, а іноді й не один! Якби не цей місяць, можливо, ми б і не згадали про це. На жаль!

Церква завжди повинна дякувати Господу за вірних і добрих служителів. Але й служителі мають дякувати Богові за церкву: виявляти увагу й турботу, спонукати віруючих до святості та добрих справ, зміцнювати стосунки й співпрацю заради Євангелія.

Хочу звернути вашу увагу на те, як апостол Павло дякував Богові. Пам’ятаєте, як часто на початку його послань звучить слово «дякую»? До речі, грецькою це слово звучить знайомо навіть тим, хто не знає давніх мов: евхарісто. Звідси й слово «Євхаристія» — подяка, пов’язана зі звершенням Господньої Вечері.

І за що ж апостол дякував? «За вас»!

Апостол Павло відчував відповідальність за багатьох людей, а його служіння справді мало глобальний масштаб! І все ж він знаходив для кожної помісної церкви особливі слова привітання та подяки.

Погляньмо, як саме Павло дякував Богові за віруючих і які особливості можна побачити в його посланнях до чотирьох християнських громад.

1. Подяка за церкву в Римі: за поширення віри та взаємне підбадьорення у вірі

«Звертаюсь я до всіх вас, хто живе в Римі, кого Бог любить і покликав бути святим народом Божим. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа!
Насамперед, я дякую моєму Богу через Ісуса Христа за вас усіх, бо люди всього світу говорять про вашу віру. Богу я служу всім своїм серцем і несу людям Добру Звістку про Його Сина. Бог — свідок мені в тому, що я постійно пам’ятаю вас. У своїх молитвах я завжди прошу Бога, щоб Він дозволив мені прийти до вас. Бо прагну я вас побачити, щоб розділити з вами той духовний дар, що надасть вам сили. Я маю на увазі те, що коли ми будемо разом, то зможемо підбадьорити одне одного через нашу віру: ви допоможете мені, а я допоможу вам» (Рим. 1:7-12 UMT).

Апостол радіє тому, що віра християн, які живуть у Римі, стає відомою всім мешканцям імперії. Він молиться й шукає можливості відвідати цю громаду, щоб зміцнити її у вірі, але також і самому підбадьоритися їхньою вірою та добрим прикладом.

Як добре, що ми можемо служити одне одному, взаємно підбадьорюючи та зміцнюючи церкви в різних регіонах!

Дякуйте Богові за інші церкви, моліться за них, відвідуйте їх, допомагайте їм, діліться з ними — адже ми є частиною глобальної церковної родини!

2. Подяка за церкву в Коринті: за благодать і багатство пізнання у Христі Ісусі

«До церкви Божої, що в Коринті, до людей відданих Богу в Христі Ісусі, яких Бог покликав бути святими, а також до всіх тих, хто повсюди молиться в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, Господа їхнього і нашого. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого і від Господа Ісуса Христа. Я завжди дякую моєму Богу за вас, за Божу благодать, що дана вам в Христі Ісусі. Бо в Ньому ви збагатилися всім: і словом, і знанням» (1 Кор. 1:2–5).

Тут апостол дякує Богові за багатство благодаті, яка збагачує віруючих усяким словом, пізнанням і даром. Апостольське свідчення утвердилося серед них — його було прийнято з усією серйозністю та повнотою, — і тому коринтяни не мали нестачі в жодному дарі.

Але все це багатство можна втратити через суперечки, розділення, гордість і гріх. Тому, радіючи їхньому багатству пізнання та духовним дарам, апостол водночас переживає за те, щоб віруючі зберегли отримане й правильно ним розпоряджалися, залишаючись у правді до останнього дня.

Церква в Коринті була багатою не сама по собі, а тому, що Господь був щедрим до неї.

Дякуйте Богові за пізнання Його та за Його дари, поширюйте знання про Нього, хвалитеся Господом — і тільки Господом!

3. Подяка за церкву в Ефесі: за нову ідентичність — покликання, спадщину та могутність у Христі

«До людей Божих в Ефесі віруючих в Ісуса Христа. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа нашого Ісуса Христа…
В Ньому і вас було позначено печаттю обіцяного Духа Святого, коли ви почули слово правди, Добру Звістку про спасіння й повірили в Христа. І зроблено це згідно з обітницею Божою. Дух Святий є запорукою нашої спадщини, аж поки Бог не дасть звільнення нам, тобто тим, хто належить Йому. І ми вознесемо хвалу Його славі.
Відтоді, як я почув про вашу віру в Господа Ісуса і про вашу любов до всіх людей Божих, я не перестаю дякувати Богові за вас, згадуючи вас у своїх молитвах. Я молюся, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, славний Отець, дарував вам мудре серце й відкритість до Його одкровення, щоб ви могли пізнати Його. Я молюся, щоб ваші серця відкрилися для сприйняття світла, і ви зрозуміли, що є надія, до якої Він закликає вас; яка багата й прекрасна спадщина, котру Бог її дарує святим людям Своїм; щоб ви збагнули, яка незрівнянно могутня влада Його для нас» (Еф. 1:1–2, 13–19).

Апостол дякує Богові за громаду в Ефесі, яка яскраво вирізнялася на тлі й без того насиченого життя найбільшого портового міста Малої Азії. У місті хвалилися товарами та прибутками, а церква хвалилася Христом і тим, що отримала «у Христі».

Про її віру та любов говорили далеко за межами регіону. Але апостол зосереджує увагу на новій ідентичності віруючих. Ми маємо все необхідне й навіть більше — потрібно лише прозріти й побачити надію покликання, багатство спадщини та велич могутності Христа в нас.

Дякуйте Господу за наш статус «у Христі» та нагадуйте іншим віруючим про переваги нашого нового становища!

4. Подяка за церкву у Филипах: за участь у благовісті

«Божим людям в Ісусі Христі, які живуть у Филипах разом зі старійшинами і особливими слугами вашими. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого Господа Ісуса Христа.
Щоразу дякую я своєму Богові, згадуючи про вас. Кожна моя молитва за всіх вас сповнена радості. Адже ви допомагали мені проповідувати Добру Звістку від найпершого дня й донині. Я певний у тому, що Господь, Який розпочав благодійну справу серед вас, продовжуватиме її аж до того дня, коли Христос прийде знову й завершить її.
Мені так і належить думати про вас, бо ви дуже близькі серцю моєму. І не лише у в’язниці, а й коли я захищаю й непохитно утверджую Добру Звістку, ви завжди були спільниками моїми у милості Божій» (Фил. 1:1–7).

Апостол дякує Богові за церкву у Филипах, відзначаючи активну участь місцевих віруючих у благовісті, зокрема їхню фінансову підтримку. Церква не була багатою, але жертовно підтримувала апостольське служіння, особливо в умовах бідності, переслідувань та ув’язнення. Павло відзначає вірність, відданість і постійність місцевих віруючих та називає їх своїми співучасниками в благовісті.

Дякуйте Господу за партнерів у служінні, благословляйте їх і підтримуйте так, щоб ваша співпраця приносила взаємну користь і сприяла поширенню Євангелія навіть серед труднощів!

*** 

Отже, подяка Богові за церкву в усьому її розмаїтті — це взаємне підбадьорення у вірі; збагачення пізнанням; молитва про відкриття та просвітлення щодо нашого становища у Христі; партнерство в благовісті.

Перевірмо себе.

Як часто ми дякуємо Богові за наших братів і сестер у Христі?

Якої шкоди Церкві та Божій справі ми завдаємо, коли живемо в ізоляції, без належних стосунків і вдячності до наших братів і сестер по всьому світу?

Чого ми позбавляємо себе, коли не виявляємо належної вдячності Богові за наших братів і сестер у вірі?

Не забувайте дякувати Богові за своїх рідних і близьких у вірі — заради їхньої підтримки, нашого духовного зростання, спільного блага та успіху Євангелія!

Скажіть, напишіть, повідомте всім доступним вам братам і сестрам у Христі: «Дякую Богові за вас!»

 

Дальше »