Діалог між владою та конфесіями в окремо взятій кімнаті

Якщо Україна і має чим пишатися, то це стосується надто високих сфер життя, де аналіз та оцінки висотою ускладнюються. Попри всі суспільні негаразди українці вважають себе духовними. А церкви, не дуже зважаючи на реальні суспільні проблеми, продовжують довгограючий діалог між собою та владою.
Україна дійсно багата на різні міжцерковні ради (є Нарада представників християнських конфесій, Українська міжцерковна рада, Рада євангельських протестантських церков України тощо), але найбільш впливовою та всеохоплюючою за складом є Всеукраїнська рада Церков та релігійних організацій. Досвід міжконфесійного розуміння та церковно-державного партнерства, накопичений за її багаторічну діяльність, став важливим прецедентом для розвитку діалогу з владою.
Слід визнати, що Всеукраїнській раді Церков вдалось налагодити ефективну взаємодію з Державним комітетом у справах національностей та релігій, якій не заважали навіть зміни керівництва комітету.
Проте існуючий баланс міжконфесійних та державно-конфесійних відносин порушений нещодавним рішенням президента про скасування Державного комітету у справах національностей та релігій. Ця подія викликала резонанс і всередині церков, і в експертному середовищі.
20 грудня в Українському домі відбувся круглий стіл «Діалог між владою та конфесіями в контексті сучасної європейської системи цінностей», що був присвячений обміну думками та оцінками щодо останніх ініціатив влади в сфері релігійного життя країни. Співорганізаторами заходу виступили Фонд Конрада Аденауера, Всеукраїнська рада Церков та релігійних організацій та Інститут релігійної свободи.
У вітальному слові заступника голови Адміністрації Президента Ганни Герман учасники почули моралізації про «брак милосердя та моральних вартостей». Цікаво, що ці святі слова представник Адміністрації президента адресувала церквам, а не політикам. Можливо, православний президент вже все знає і виконує, тож варто очікувати від нього гарного прикладу для всієї країни. А можливо, зміст відомих слів в АП розуміють інакше, і саме ці настанови чули депутати-регіонали, коли минулого тижня били в кров своїх колег по парламенту.
Вступне слово відповідального за зовнішні зв’язки РКЦ в Україні Маркіяна Трофим’яка, доповіді верховного архієпископа УГКЦ Любомира (Гузара), керуючого справами УПЦ МП архієпископа Митрофана, секретаря Священного Синоду УПЦ КП єпископа Євстратія були присвячені власне українській моделі державно-конфесійних відносин.
Наголошувалось про необхідність обговорення та прийняття концепції державно-конфесійних відносин, яка мала б передувати законодавчим актам в релігійній царині. Наразі маємо проект закону, а концепція вже сім років чекає на увагу політиків.
Всі ієрархи акцентували рівність церков в єдиній державі. За словами архієпископа Любомира (Гузара) будь-які привілеї шкодять перш за все церкві, яка їх отримує, несуть розбрат, а потім загибель.
Архієпископ Митрофан запевнив, що УПЦ МП не ототожнює себе з політичними силами і ніколи не претендувала на особливе ставлення з боку держави. Представник найбільшої конфесії звинуватив політиків, які хочуть пов’язати УПЦ МП з іноземними впливами та обслуговуванням влади; назвав свою церкву суто українською і закликав конфесії до «рівного ставлення і взаємної поваги». Видається, що для більшості присутніх такі істини стали справжнім відкриттям щодо справжньої позиції привілейованої конфесії.
Речник УПЦ КП єпископ Євстратій говорив не стільки про проблеми у відносинах з владою, скільки про унікальність України, яка має бути взірцем для всіх, адже таких рад, як ВРЦіО «немає ніде у світі», хоча згадав і про те, що сьогодні в Україні починає домінувати модель особистих владних уподобань, коли на закон чи якусь раду можна й не зважати.
Примітно, що за словами ієрархів, ліквідація Держкомнацрелігій була несподіваною. Те, про що експерти говорили вже рік, для церков стало сенсацією. Не зрозуміло, чого в таких визнаннях більше – дипломатичного такту чи колишньої самовпевненості.
Головний зміст промов можна звести до наступного: владу закликають переглянути рішення про ліквідацію Держкому та не вносити новий закон про релігійні організації, тобто зберегти наявний status quo. До цих закликів членів Всеукраїнської ради церков долучились і присутні нардепи-бютівці.
Після тривалих доповідей та розлогих коментарів залишилось відчуття недомовленості. За політкоректністю, спеціальною термінологією, дипломатичною риторикою, виваженістю і точністю юридичних формулювань десь загубилась правда. Вона не відчувалась, коли представник Адміністрації президента повчала «милосердю та моралі»; коли представник УПЦ МП вимагав «рівності та поваги до всіх»; коли цитувались слова президента від 13 травня цього року, що «всі Церкви рівні і релігійні організації рівні і водночас рідні».
Не дуже часто згадували і суспільство, якому згідно обов’язку мала б служити влада і якому добровільно служать церкви. Зрозуміло, що конфесії занепокоєні новим податковим кодексом (хочу вичитали там тільки те, що стосується їх – «оподаткування церков, комп’ютерний облік, єдиний номер»), так само як і ліквідацією Держкому, але варто було б подивитись ширше, на увесь суспільний контекст. Адже податковий кодекс, ліквідація наметового містечка на Майдані, ліквідація Держкому, побиття опозиціонерів в стінах парламенту – явища одного порядку. Ці події поєднує одна авторська логіка – плани влади, яка хоче стати владою абсолютною.
Ліквідація Держкому як посередницької ланки у відносинах церков і влади відкриває можливість монополізації доступу до владних кабінетів однією з конфесій. Так само доступ до президента вже монополізований олігархічними кланами. Церкви втратили те, що вже давно втратив український народ.
В кінці зустрічі експерт Віктор Єленський відверто сказав те, що відчувала більшість присутніх: діалог не вийшов, дискусій побоялись, гострих питань уникали.
Круглий стіл «Діалог між владою та конфесіями» можна вважати ще однією невдалою спробою розпочати діалог в реальному режимі. Проте, зважаючи на поважний статус організаторів, можна припустити також інше: «діалог» мав з’ясувати градус дискусій та перевірити готовність учасників вийти за межі дипломатичної риторики. Як виявилось, представники церков ухилились від предметного та відкритого обговорення, що може свідчити про недовіру владі, відсутність віри у щирість її намірів «почути кожного», в тому числі найбільші конфесії України.

http://www.religion.in.ua