Люди і події минулого року

Коментарі для РІСУ

1. Душпастир року (духовна особа, священнослужитель, українець чи іноземець, який особливо позитивно проявив себе у 2010 році в релігійному житті України).
Глава УГКЦ Любомир Гузар займаючи принципову позицію, далеку від конформізма та політиканства, залишався духовним авторитетом не тільки для греко-католиків, але й для православних і протестантів. Постать українського кардинала є об’єднуючою для проукраїнських сил з усіх конфесій; є уособленням євангельського духу, соціальної відповідальності, християнського патріотизму, а не вузько конфесійних, чи приватних корисних інтересів
2. Мирянин року (світська особа, українець чи іноземець, який особливо позитивно проявив себе у 2010 році в релігійному житті України).
Богослов, філософ Юрій Чорноморець у своїх численних дослідженнях, виступах, публіцистичних статтях показав інший образ православ’я, пов’язаний не з традицією РПЦ, а з контекстом православ’я світового, новими прочитаннями патристики, православним «євангелізмом». Присутність Юрія Чорноморця та цілої плеяди молодих богословів всередині УПЦ (МП) відображає різновекторність ідентифікаційних процесів та багатовимірність богословської думки найбільшої православної конфесії України. Різноманітність православ’я відповідає конфесійному плюралізму України та історичному досвіду Церкви. Інакомислячі християни є багатством Церкви, а не її проблемою
3. Найбільш позитивна подія (процес, тенденції) в українському релігійному житті 2010 року
Деполітизація конфесійного життя більше дає, аніж забирає. Всі українські конфесії, окрім УПЦ (МП), нині позбавлені потужної державної підтримки та політичного впливу. Отже, церква volens nolens має спиратись не на політичний ресурс, а на властивий їй духовний авторитет, плекати, виборювати саме його, а не преференції з боку держави
4. Найбільш негативна подія (процес, тенденції) в українському релігійному житті 2010 року
Монополізація та синкретизація політичної та релігійної сфер життя країни, демонстративне наближення УПЦ (МП) до влади, тінізація державно-конфесійних відносин. Особисті зв’язки ієрархів УПЦ (МП) та чільників «нової держави» визначатимуть принципові питання на власну користь, нехтуючи міжконфесійною злагодою та інтересами вірян інших конфесій