Олена Черенкова (13.06.1953 – 14.04.2026)

  

 

Олена Черенкова (13.06.1953 – 14.04.2026)

 

«Вона зробила, що могла». Євангеліє від Марка 14:8

 

Олена Федорівна Черенкова (Пивовар) народилася 13 червня 1953 року в місті Ломоносові в сім’ї українця Федора Романовича та білоруски Євгенії Федорівни. Донька військового, вона звикла жити в різних містах. А згодом довелося навчитися жити без батька, який залишив дружину-християнку заради кар’єри комуніста. Любов до батька і розлука з ним стали болем, який вона несла все життя.

Батько і мати мали педагогічну освіту, тому Олена любила навчатися. Після закінчення фізичного факультету Саратовського державного університету перед нею відкривалася добра кар’єра. Але вона обрала віру в Ісуса і таємно вночі прийняла хрещення. Це стало відомо, і перед нею зачинилися всі двері, що відкривали перспективи. Проте вона не знітилася і була рада служити вільній і гнаній Церкві, жертвуючи комфортом і кар’єрою.

Невдовзі вона зустріла свого обранця — колишнього в’язня радянської влади Миколу Черенкова, який після звільнення насамперед прийшов до церкви на служіння і там побачив свою майбутню дружину. Вони не лише створили сім’ю, але й активно долучилися до підпільного поширення Святого Письма по всіх республіках СРСР. Так вони познайомилися з багатьма лідерами напівпідпільного євангельського руху і стали його частиною.

У Саратові народилися перші діти — Надія та Михайло. Ще п’ятеро дітей — Марко, Віра, Андрій, Євген, Галина — народилися в Україні, куди довелося переїхати в пошуках роботи. Спочатку жили в Покровську (у радянському минулому — Красноармійську), а потім у Мирнограді (раніше він називався Димитров). Микола став шахтарем, а Олена повністю присвятила себе сім’ї. Народжувалися і зростали діти, вона служила їм, а через служіння їм служила Богові. Сьогодні всі її діти знають Господа і служать Йому.

Вона була скромною і малопомітною, хоча мала свою думку і не боялася її висловлювати. Вона любила малі домашні групи більше, ніж офіційні церковні служіння. Вона цінувала щирі стосунки і відверті запитання більше, ніж релігійні системи і догматизм. Вона дуже любила Біблію і молитву, чого навчала своїх дітей. Вона любила простих людей, знала всіх сусідів, була жертовною і чуйною до чужої потреби.

Життя багатодітної матері не було легким. За народження і виховання дітей давали медалі та ордени, а тим часом її чоловіка штрафували за антирадянську релігійну діяльність. З роками погіршилося здоров’я, їй встановили другу групу інвалідності.

Олена багато страждала від фізичного болю і життєвих труднощів, але ніколи не скаржилася. Вона приймала труднощі як природні обставини вузького шляху слідування за Ісусом. Її завжди бачили усміхненою, від неї завжди чули добрі слова. У її домі щотижня відбувалися зібрання віруючих, під час яких вона грала на фортепіано для спільного співу, а також співала дуетом із чоловіком під його семиструнну гітару. Вона не прожила жодного дня без музики.

Після евакуації з рідного Мирнограда у зв’язку з наближенням фронту довелося переїхати до Ірпеня. Там помер і був похований її чоловік Микола Миколайович Черенков. Після похорону вона перенесла інсульт, що ще більше погіршив її фізичний стан. Останнім часом жила в селі Знаменівка Дніпропетровської області разом із дітьми. Розв’язувала задачі з онуком Самуїлом і вчила його грати на фортепіано. Підтримувала в молитвах своїх дітей, розсіяних по світу. Уважно стежила за новинами, ще уважніше слухала проповіді. Її найчастішими словами були нагадування про близький кінець світу і повернення Ісуса: «Пильнуйте, останній час».

Земний шлях Олени Федорівни завершився 14 квітня 2026 року. Вона не померла — вона пішла до Ісуса, зустрічі з Яким чекала все своє життя.

Нехай пам’ять про неї буде нагадуванням про те, що віра і вірність перемагають смерть. Нехай слова Христа підбадьорять і утвердять нас у нашому покликанні:
«Будь вірний до смерті — і Я дам тобі вінець життя» (Об’явлення 2:10, НПУ).