Ісус і діти

За Своє земне життя Ісус зустрічався з величезною кількістю людей, але завжди вирізняв із натовпу окремі обличчя, бачив кожну людину з її потребами і ніколи не проходив повз.

Він був оточений дорослими людьми, які слухали Його і запитували, сперечалися й обвинувачували. А де були діти?

Ми можемо лише уявити, як хотілося малим дітям побачити й почути Ісуса, доторкнутися до Нього, стати свідками Його численних чудес, відчути Його небачену доброту.

Напевно, богобоязливі батьки також хотіли принести своїх дітей до Ісуса, щоб отримати для них благословення. Діти були здоровими, батьки — щасливими. Все добре, сидіть вдома! Але сім’ї шукали Ісуса заради благословення. І заради цього готові були терпіти незручності довгих доріг і несправедливі дорікання поважних людей.

Ось одна з таких історій:

«Люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх. Але учні Його почали дорікати їм. Коли Ісус побачив це, то розгнівався й сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Боже належить таким, як вони. Істинно кажу вам: хто не приймає Царство Боже так же щиро, як мала дитина, той ніколи в нього не ввійде». Ісус пригорнув дітей, поклав на них руки і благословив їх» (Марка 10:13-16 UMT).

Ця історія дуже промовисто показує ставлення Ісуса до дітей.

Усім подобається бачити Ісуса в оточенні сімей, бачити Його уважним, доступним, люблячим. Але ця картина також є ілюстрацією до головної теми всіх проповідей Ісуса — теми Божого Царства.

Тут напрошуються три прості уроки.

1. Ісус приймає дітей як не менш, а навіть більш важливих

Малі діти викликають у батьків сльози радості, ніжне зворушення, глибокі й позитивні емоції. Але в натовпу вони можуть викликати роздратування. Бо діти можуть здаватися непотрібними, зайвими, такими, що відволікають від серйозних тем.

Ісус зупиняє учнів, які намагаються контролювати доступ до Вчителя, пропускаючи важливих людей і відштовхуючи тих, кого вважають малозначущими.

Ісус гнівається, тому що малі діти не менш важливі, ніж дорослі учні. Він говорить так, ніби учні нічого не зрозуміли про Царство, про самих себе і про дітей.

Ісус не гнівається на фарисеїв — вони далекі від істини. Але учні вже мали б хоча б щось зрозуміти!

Цікаво, що безпосередньо перед епізодом із дітьми ми читаємо про дискусію щодо розлучення (10:1-12).

Дорослі бачать себе центром життя — вони запитують про те, як звільнитися від сімейних зобов’язань, про умови розриву шлюбу. Ісус відповідає: Бог від початку поєднав двох в одне ціле, тож не розривайте того, що Бог створив від початку і назавжди. Залишити одну і одружитися з іншою — це перелюб.

Іншими словами, дорослі шукають, як обійти закон і насолоджуватися життям без зайвих обмежень.

Цікаво, що вони обговорюють стосунки чоловіка і жінки, але мовчать про дітей. Відомо, що внаслідок сімейних конфліктів чи розлучень діти часто страждають більше за дорослих. Але тут про них не згадують.

І ось з’являються діти на руках батьків, хоча дискутантам здається, що зараз не до них, що це не дитяча тема.

Ісус гнівається і дає дві команди: пропустити дітей і не обмежувати їм доступ до Нього.

Чому Він гнівається?

Тому що учні своїми діями ображають не лише батьків із дітьми. Вони ображають Самого Ісуса своєю неуважністю до Його проповідей про Боже Царство. Його гнів говорить про те, що учні пропустили найважливіше. 

Тому Ісус не тільки приймає дітей, але й навчає дорослих бути як діти.

2. Ісус вчить нас бути як діти, щоб увійти в Боже Царство

Давайте спробуємо уявити себе на місці учнів.

Учні вважають, що в них триває дуже серйозна розмова про злободенні питання людського життя — про межі дозволеного, про необхідні компроміси, про конфлікт бажань. Це практичні питання! Нам потрібні відповіді!

А для Ісуса немає нічого серйознішого, ніж передати людям істини Божого Царства.

Він знову і знову показує, як люди цього світу заплуталися у своїх спробах обійти вимоги закону, наскільки їхня логіка стала порочною, до якої міри вони стали заручниками свого егоїзму, як полюбили невірність і знайшли способи її виправдати.

Боже Царство — це той орієнтир, який вони втратили, хоча продовжують активно дискутувати.

Що ж саме вони не розуміли?

Що Ісус любить дітей.

Що Його Царство належить таким, як діти.

Що Царство Боже слід приймати так само щиро, як мала дитина.

Доросла людина має довірись Богу так само як дитина довірила себе обіймам Ісуса.

Царство Боже — це панування Ісуса над нами, над нашим життям. Допоки людина не прийме Божу владу з простою вірою і повною залежністю від Бога, вона не увійде до Царства.

У попередньому розділі ми читаємо ще одну показову історію:

«В Капернаумі, зайшовши до однієї з хатин, Ісус запитав Своїх учнів: «Про що ви сперечалися дорогою?» На те вони змовчали, бо по дорозі сперечалися, хто з них є найвеличнішим. Тоді Ісус сів і гукнув усіх дванадцятьох і мовив до них: «Хто хоче бути першим, хай буде останнім, хай буде слугою всім». Він узяв дитину, поставив її перед ними і, обійнявши, сказав Своїм учням: «Хто приймає одного з тих малих дітей в ім’я Моє, той приймає і Мене, а хто приймає Мене, той приймає й Того, Хто послав Мене» (Марка 9:33-37).

Тут так само Ісус обирає дитину, щоб проілюструвати важливий урок про цінності Божого Царства. Приймаючи дітей, стаючи на один рівень із ними, служачи в смиренні й простоті, ми відкриваємося до Бога.

Сперечаючись про те, хто з нас є більшим, відштовхуючи другорядних, нехтуючи малими та незахищеними, цікавлячись тільки собою і своїми бажаннями, ми залишаємося поза дверима Божого Царства.

Ісус вчить нас приймати Царство щиро, як діти — без дорослих хитрощів і амбіцій.

3. Ісус благословляє дітей

Після короткого, але емоційного звернення до учнів Ісус переключив Свою увагу на дітей.

Він пригорнув дітей до Себе, поклав на них руки і благословив їх.

Цей публічний акт був не тільки ілюстрацією Його проповіді, але й проявом глибоких емоцій — гніву на дорослих і любові до найменших.

Тут Ісус проявляє до дітей любов Небесного Батька.

Це прекрасна картина Божого Царства — Ісус із дітьми на руках.

Кожен батько має благословляти своїх дітей. Це було доброю традицією в Ізраїлі.

Ми читаємо ще в першій книзі Біблії, як патріарх Яків звертається до Йосипа та його синів:

«Будь ласка, підведи їх до мене, я благословлю їх»… «Коли Йосип підвів своїх синів до нього, той обняв і поцілував їх» (Буття 48:8–10).

Сьогодні, згадуючи те, як Ісус благословляв дітей, ми думаємо про себе і про своїх дітей.

Ми приносимо наших діток до Бога і водночас усвідомлюємо, що ми теж діти перед Ним — Його діти.

Ми приходимо за Божим батьківським благословенням усі разом — цілими сім’ями.

Тому що так, як Він благословляє, ніхто не зможе благословити.

Тому що Він обіцяє Царство таким, як маленькі, щирі, слабкі й довірливі діти.

Тому що Він завжди буде доступним, щоб допомогти й навчити, пригорнути й захистити.

Тому що так, як Він приймає у Свої ніжні, але водночас сильні руки дітей, так Він приймає і нас у Своє Царство.