Відгук на нову дисертацію з історії англіканства

Із відгуку офіційного опонента, доктора філософських наук Черенкова М.М.
на дисертацію Вінніченко Оксани Ярославівни «АНГЛІКАНСТВО
В ЙОГО ІСТОРІЇ І СУЧАСНИХ ТРАНСФОРМАЦІЯХ: ТРАДИЦІОНАЛІСТСЬКІ І МОДЕРНІСТСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ»,
що подана на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство


Постановка мети, сформульовані завдання дисертації, хід її вирішення засвідчують новизну роботи і визначають її як першу спробу розкрити феномен англіканства в системі соціального і духовного життя англійської нації, а також в контексті глобальних трансформацій сьогодення. Останніми роками англіканство привернуло увагу не тільки науковців, але й громадського загалу, тим, що сучасні соціальні та ціннісні трансформації не минули і церкву як найбільш традиційний інститут.
Процеси всередині англіканства вже давно вийшли за межі наукового інтересу. Про сучасні теологічні тенденції в англіканстві нині пишуть, відштовхуючись від громадської дискусії на шпальтах газет про призначення священика-гомосексуаліста Джіна Робінсона єпископом або рішення Синоду про можливість жіночого єпископату. Єпископи-геї, питання жіночого єпископату, редукція віровчення під тиском «нових атеїстів», розкол між церквами стали резонансними подіями релігійного та суспільного життя. Нещодавно Католицька Церква оголосила про прийняття 50 священнослужителів Церкви Англії, які перейшли до католицизму. Єпископи та священики відкололися від англіканства через незадоволення ліберальними реформами. Як відомо, минулого року папа навіть створив спеціальний ординаріат для колишніх англікан. Дискусії про єпископат жінок чи геїв, відбиває більш глибокий розкол між різними богословськими напрямами – між англіканами-традиціоналістами та англіканами-модерністами, що нині мають більшість у Генеральному Синоді.
В контексті таких подій тема дисертації набуває особливої актуальності, оскільки дозволяє проектувати результати дослідження на широке поле дискусій про майбутнє європейської релігійності.

Автор не просто звертається до комплексу соціально-богословських поглядів англіканської церкви, а розглядає їх у динаміці. Увага дослідника фокусується на виявленні й інтерпретаціях англіканських універсалій, що в мінливому діалектичному зв’язку з національною культурою та духовними запитами суспільства формували різні форми соціального прояву англіканської релігійності в англійському, а згодом і у глобальному суспільстві.
В роботі переконливо доведено, що існування англіканської церкви слід розглядати як самодостатнє духовне явище, яке не можна звести до впливів Реформації чи католицизму. Цю тезу розкрито на багатому фактичному матеріалі.
Серед найбільш значущих результатів новизни дослідження можна відзначити тезу про те, що динаміка розвитку англіканства визначається як логікою богословських та практично-церковних процесів, так і впливом об’єктивно-історичних трансформацій суспільного контексту (с. 8). В дисертації зроблено науково обгрунтований висновок про синтетичний характер англіканства як богословського феномену, який утворюється через поєднання католицьких (вселенських традицій), протестантських (основних ідей Реформації) та національних вимірів.
Структура дисертації є логічною і відбиває авторську концепцію. У вступі обґрунтовується актуальність теми; формулюються мета та завдання дослідження, основні положення та практичне значення отриманих результатів.
У першому розділі – «Проблема дослідження модернізму і традиціоналізму в сучасному англіканстві» - ретельно аналізується стан розробки теми, основні підходи до вивчення феномену англіканства. Еволюція інституту англіканської церкви і формування світової англіканської спільноти реконструюється в оригінальному синтезі релігієзнавчих, історичних, соціально-філософських, філософсько-історичних, культурологічних, соціологічних концепцій. Віддаючи належне детальному розгляду окремих історичних, богословських та конфесійних аспектів теми, слід погодитись з автором, що й дотепер не створено цілісної концепції цього феномену.
Англіканська церква як конфесійний феномен досліджувалась в дисертації Козиренко Л.В. (Москва, 2006), її структура (генезис та еволюція англіканської церкви, основи віровчення, канонічного устрою, організаційної структури, основні течії та їх філософсько-теологічні основи, англіканська церква та міжконфесійний діалог) подібна до авторської. Проте у дисертації О.Я. Вінніченко наголос зроблено на динамічному, а не структурному аспекті.
Загалом структура дисертації відповідає структурі проблеми, в якій наявні методологічний (типологізація і порівняння), теологічний (внутрішня логіка розвитку), історичний (особливості еволюції) рівні.
В українському академічному релігієзнавстві створено методологічну основу та розроблено основні напрями дослідження конфесіології релігії. Використовуючи цю методологію, О.Я. Вінніченко заповнює лакуни в дослідницькому полі релігієзнавства.
Історіографію теми слід було б актуалізувати. Автор згадує відомі праці Джона Робінсона (с. 101), але більш цікавим є інше, що думає автор про Джіна Робінсона, першого єпископа-гея, що вірить в історичний єпископат, але обрав для себе нетрадиційний шлюб. Це, на наш погляд, більш яскравий приклад конфлікту історичної та етико-богословської ідентичності.
В огляді бібліографії не знайшли місця новітні західні дослідження, особливо сучасні англомовні, про які було анонсовано у вступі. Підхід до історичного матеріалу також вибірковий. Деякі імена та назви потребують уточнення. Підсумок західної теологічної історіографії можна було б знайти навіть у популярних енциклопедичних виданнях (Див. статті «Англиканское содружество» и «Англокатолицизм» у Теологічному енциклопедичному словнику У. Елвела (М., 2003), а також Anglicanism // Global Dictionary of Theology / Ed/ by A. Dyrkness. – Nottingham, 2008. – Pp. 39-41; Розділ II в Атласі глобального християнства (Atlas of Global Christianity, Edinburgh University Press, 2010); а також див. фундаментальне дослідження Девіда Барета (David A. Barrett, World Christian Encyclopedia, 2001).), на жаль, автор ними не скористався.
У другому розділі – «Реформація в Англії: формування англіканської церкви та становлення її віровчення в координатах традиціоналізму та модернізму» автором обґрунтовується, що формування англіканської церкви відбувалось на тлі реформаційних релігійних процесів у поєднанні з модернізаційними імпульсами вже Нового часу (промислова революція, географічні відкриття, формування нової соціальної структури суспільства тощо).
Англіканство використало католицьку традицію та протестантський реформістський потенціал для створення власної теолого-політичної системи. Англіканство вже у XVII ст. усвідомлює себе як серединний шлях між протестантизмом та католицизмом, Via media. У XIX ст. почали використовувати термін Anglicanism як назву всіх церков, відмінних від католицизму, протестантизму та православ’я. Англіканська співдружність виявляє риси і екуменізму, і традиційної конфесійності. Залишається питання, чого більше в англіканській ідентичності – конфесійності чи екуменізму, католицької традиційності чи протестантського реформізму? Слово єпископальна церква означає певну відмінність від протестантів, навіть від власних сусідів - шотландських пресвітеріан. Евхаристія – центр літургії, це зближує англікан з католиками та православними. «39 статей» відображають основні теологічні здобутки Реформації, але підкреслюють абсолютистський характер церкви. Ієрархія, влада, державний характер, літургізм – спільні риси англікан і католиків. Очевидно, що богословські ідеї Реформації приймались вибірково, лише ті, що узгоджувались з соціально-політичними інтересами.
Дисертант уважно розглядає проблеми специфікації англіканського богослов’я, але, на наш погляд, йому все ж таки не вистачає системності, визначення англіканства просто як серединного шляху не є достатнім і переконливим.
Основний розділ про специфіку англіканства як конфесії подекуди містить звичайне оповідання, виклад відомих з історії англійської церкви. Зустрічаються зайві деталізації – опис богослужінь, служб, обідні, канону Книги загальних молитов тощо.
Третій розділ – «Богословсько-церковні трансформації в англіканстві» - висвітлює богословські протиріччя в англіканстві, їх вплив на спосіб організації церкви, порядок її пріоритетів, напрями діяльності, рефлексію щодо ідентичності.
Слушно доводиться авторська думка про визначальний вплив соціокультурного контексту на стан «англіканської духовності», але з поняття про англіканську духовність, яке використане в назві параграфу 3.1, виникає більше питань, аніж ясності. Бракує визначень, чітких дефініцій для часто згаданих слів, тим більше для нових понять.
Основні богословські тези не мають належної аргументації. Ось діагноз, який ставить автор англіканству: «За методологією Божого Сина, слід дивитися не на слова людини і навіть не на її діяльність, а на результати тієї діяльності – «плоди», а вони для англіканської спільноти сьогодні «гіркі» (с. 123). Релігійні максими можуть досліджуватись, але без належної наукової адаптації не можуть використовуватись як методологічні орієнтири.
У Висновках викладено здобуті результати комплексного релігієзнавчого аналізу еволюції англіканства в системі традиціоналістсько-модерністських координат.
Проте порівняльний аналіз позицій слід було б завершити типологією, а не звичайним описом, викладенням вже відомої інформації.
Тим паче, що спроби аналізу й типологізації вже є. Так І. Валерстайн пропонує розглядати позиції Півночі (США, Британії, Австралії, Нової Зеландії, Канади) та Півдня (Африки, Латинської Америки, Азії) як відповідно ліберальну та консервативну (I. Wallerstein. Anglicans, North and South // Commentary No. 119, Aug. 15 2003 [Електронний ресурс] Режим доступу http://fbc.binghamton.edu/119en.htm). Відомий вчений-геополітик ставить сучасні англіканські інтерпретації віри та моралі в один ряд з ліберальним протестантизмом XIX ст. та католицьким аджорнаменто. Південь же відкидає можливість пристосування християнської віри до умов консюмеристської культури та неоколоніалізму розвинутих держав.
Авторські тези можна було б продовжити і розвинути в оригінальну типологію. Виявляється, в країнах християнської більшості консерватори – меншість; навпаки, там, де християнство переслідується і бореться за виживання, консерватори отримують більшість. Консерватизм може бути різним в плані соціального забарвлення – на Півночі консерватизм заможних верств, на Півдні консерватизм євангельської бідноти. Є і політичні відмінності: на Півночі консерватизм має мілітаристський провладний характер, на Півдні – народний, солідаристський. Отже теологічне напруження в англіканській церкві має і географічні відповідники, лінія проходить між Північчю та глобальним Півднем.
Конфлікт традиціоналізму та модернізму сьогодні набуває нової форми. Два головні розподіли в англіканстві – модернізм всередині традиціоналізму і євангельський рух всередині модернізму. На жаль, ці процеси лишились поза увагою дослідника.
Не все у дисертаційному дослідженні вдалося висвітлити в однаковій мірі обґрунтовано і системно. Не додають ваги тезам автора: невідповідні посилання (наприклад, на Вебера при аналізі етики та соціально-економічних поглядів англікан; або на Вестмінстерське віросповідання чи методистську теологію при загальних характеристиках англіканства); посилання на популярну літературу; цитування дореволюційних дослідників; категоричні судження; опис без аргументації. Загалом при широкому колі питань тексту бракує композиції і чіткого теоретичного узагальнення.
Основні концептуальні зауваження спробуємо викласти у чотирьох пунктах.
1. Англійська церква як церква національна і англіканська церква як окрема конфесія, що має глобальний масштаб, не співпадають як об’єкти дослідження. Поєднання англійського, етнонаціонального, та католицького, вселенського аспектів англіканської ідентичності так і залишилось для здобувача невирішеною проблемою, без якої еволюція церкви не знаходить адекватного пояснення. Відомо, що перший випадок використання терміну «ecclesia anglicana» зафіксовано у 1246 році, тоді йшлося власне про англійську церкву. З тих пір церква називалась і англіканською (англійською) і водночас католицькою. З часів Реформації слово англіканська набуває нового, специфічного змісту – вже не етнічно-географічного, а богословського. Що сьогодні залишається англійського в церкві, яка займає все менше місця в культурі країни? Чи не нівелює міжнародний характер англіканської співдружності, лідерство в якій належить єпископам з Півдня, залишки англійськості? Чи відповідає самоназва церкви її сучасному стану? Питання про ці співвідношення лише згадуються (наприклад, с. 121), але не з’ясовуються.
2. Після історичного екскурсу залишається питання: про основи ідентичності, що залишаються (?) непохитними. Автор згадує (с. 142) про відомий квадрілатерал XIX ст., що включає Библію, Символи віри, Хрещення та Євхаристію, історичний єпископат. Це витоки англіканської ідентичності, її фундамент. Проте біблійні основи та формулювання соборів майже забулись, єпископат втратив авторитет, а таїнства – містичне значення. На чому тримається ідентичність сучасного пересічного англіканця? В цьому питання історико-філософські роздуми слід було б зіставити з соціологічними даними.
3. Автор виокремлює два основних напрями – традиціоналістський і модерністський, яким відповідають англіканський католицизм та ліберальне англіканство. Але поза увагою залишився потужний євангельский рух всередині англіканства, без якого відтворена картина еволюції англіканства не є повною та відповідною до реальності.
4. Авторська логіка підводить до висновку про фундаментальну роль традиції та деструктивний характер реформ. Але заради об’єктивності слід було б розглянути модернізм в його позитивних виявах. У каноні С15 («Of the Declaration of Assent») є слова, які проголошують клірики перед початком свого служіння: «to proclaim afresh in each generation». Тобто євангельська віра, яку знаходимо в документах історії, має бути актуальною для кожного нового покоління. Отже, модернізм в церкві виправдовується спробами поширити церковний вплив за межі традиціоналістської спільноти. В цьому аспекті він узгоджується з місіонерським покликанням церкви і пояснює успіх англіканства на Півдні.
В цілому, дисертаційна робота Вінніченко О.Я. є значущим дослідженням, яке вирішує актуальне для сучасного релігієзнавства завдання осмислення феномену англіканської церкви в контексті масштабних суспільних трансформацій сьогодення.