no
4/Вера/slider

В Киеве защищена новая диссертация по протестантизму

2 комментария
ВІДГУК
офіційного опонента, доктора філософських наук Черенкова Михайла Миколайовича на дисертацію Бондар Ірини Олександрівни
«ЛЮТЕРАНСТВО В КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОГО
ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ: ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНО-КУЛЬТУРНИХ ВІДНОСИН»,
подану на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство

Тема лютеранства не є кон’юнктурною для академічного релігієзнавства, але й не є другорядною. Її актуальність, практична і теоретична значимість не є очевидними і потребують аргументації. Подана на захист дисертація привертає увагу до конфесійної специфіки всередині християнства, дає новий погляд на християнську ідентичність в загальному масиві культури, пропонує новий, неполітизований план дискусій про українське християнство, його місце і роль в транзитному суспільстві.
Обрана здобувачем тема, концепція і структура дисертації, засвідчують вихід українських релігієзнавчих досліджень на якісно новий рівень, коли українські реалії врешті вивчатимуться в широкому контексті загальноєвропейського розвитку, коли досвід окремих європейських країн, специфічні, «не-наші» моделі релігійно-культурних зв’язків стануть цікавими для наших науковців. Тема дисертації дозволяє проектувати результати дослідження на широке поле дискусій про майбутнє традиційних християнських конфесій, «національних церков» і «християнських культур».
На думку дисертанта, лютеранство як реформоване християнство є прикладом успішної модернізації церкви відповідно до нових соціально-економічних, культурних і політичних умов на межі премодерну-модерну. Вочевидь, що всебічна модернізація українського суспільства має враховувати й необхідність модернізації, реформування церкви. Аналіз взаємовпливів релігійних та соціальних чинників на прикладі лютеранства є актуальним в дискусії про роль релігії в транзитному суспільстві.
Методологічно автор дисертації вибудовує свою композицію на основі антитези традиціоналізм-модернізм. Звідси модернізація як цілісна церковно-суспільна програма (аналог реформації) подолання традиціоналізму, середньовічних канонізованих форм, стереотипів мислення.
В роботі переконливо доведено, що феномен лютеранства має культурі проекції і впливає на спосіб самоусвідомлення нації. Цю тезу розкрито на багатому фактичному матеріалі.
Структура дисертації є логічною і відбиває авторську концепцію. У вступі обґрунтовується актуальність теми; формулюються мета та завдання дослідження, основні положення та практичне значення отриманих результатів.
У першому розділі – «ФЕНОМЕН ЛЮТЕРАНСТВА ЯК ОБ’ЄКТ РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ» - ретельно аналізується стан розробки теми, основні підходи до вивчення феномену лютеранства. Еволюція інституту лютеранської церкви і формування лютеранського світогляду реконструюється в оригінальному синтезі релігієзнавчих, історичних, соціально-філософських, філософсько-історичних, культурологічних, соціологічних концепцій. Віддаючи належне детальному розгляду окремих історичних, богословських та конфесійних аспектів теми, слід погодитись з автором, що й дотепер не створено цілісної концепції цього феномену.
Історіографію теми слід було б розширити, включивши новітні публікації. Автор згадує публікації археологів Косикова В.А., Посреднікова В.О., але залишає осторонь теологічно фахові видання . В огляді бібліографії не знайшли місця фундаментальні західні дослідження . Поза увагою залишись навіть доступні, вже перекладені праці Германа Зассе, Мартіна Францмана, Зігберта Бекера. На жаль, автор не посилається на тексти Джін Вейз, в яких реформаторська традиція розглядається на стику модерна і постмодерна.
У другому розділі – «ЛЮТЕРАНСЬКА МОДЕРНІЗАЦІЯ ХРИСТИЯНСТВА У КОНТЕКСТІ ТЕОЛОГІЧНИХ ПОШУКІВ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ НОВОЇ СВІТОГЛЯДНОЇ ПАРАДИГМИ» автором обґрунтовується, що формування лютеранської церкви відбувалось на тлі реформаційних релігійних процесів у поєднанні з модернізаційними імпульсами вже Нового часу. Згідно логіки дослідження, лютеранству вдалось знайти свій особливий шлях у відносинах церкви й держави. Отже, шукаючи свою модель державно-конфесійних відносин та можливості створення єдиної помісної церкви в Україні, слід звернути увагу на німецьку модель відносин держави з церквами в умовах багатоконфесійності. Для України з її багатовіковими різноконфесійними традиціями партнерська модель відносин держави з католицькою та протестантськими церквами виступає актуальною альтернативою візантійській симфонії чи російській фактичній моноконфесійності.
Ставлення лютеранської церкви до питань культу та культури випливало з основних ідей лютеранської теології і специфіки християнського світогляду доби Реформації, відповідних йому соціокультурних форм, для яких був характерним активний творчий пошук, визнання культурного різноманіття, ренесансно-реформаційний ідейний синтез. Звідси починається автономізація культури, її звільнення від релігії.
У дисертації вдало показано, як реформа теології спричинила культурний ренесанс. Автор справедливо відзначає, що культура звільнялась від канонізованих форм, напрацьованих у Середньовіччі. Це природній погляд для дослідника XXI ст. Але в XVI ст.. йшлось перш за все про ренесанс теології, а не культури, про звільнення теологія, а не культури. Тому звільнена культура перепідпорядковувалась звільненій теології, вже не в канонічному, а в змістовно-ідейному плані. Критикуючи культуру середньовіччя, Лютер стверджував більш глибоку, сутнісну залежність культурної сфери від теологічних основ світогляду. Як відзначав Михайло Драгоманов, реформаційні вчення Лютера і Кальвіна могли створити нову форму духовного панування, не слабшого за римську .
Дисертант уважно розглядає проблеми специфікації лютеранської релігійної традиції на тлі її відносин з культурою. Лютеранська церкви від початку була національно орієнтованою, змогла запропонувати національну перспективу для культурного розвитку Північної Європи. Переклад Біблії на німецьку став початком масштабного проекту декодування загальноєвропейської, універсалістської духовно-культурної традиції на мову національної культури.
Лютеранська реформація, виправдовуючи нові прочитання Святого Письма та церковного переказу, виправдовувала й культурні новації, модерн як культурний тип. Протестантська теологія, відома своїм динамізмом, довела і свій трансформуючий культурний потенціал. Здатність продукувати іновації, адаптуватись до нових суспільних умов, обумовила інтеграцію лютеранства як модернізованого християнства у загальну структуру європейської культури. Лютеранство використало католицьку традицію та протестантський реформістський потенціал для створення власної теолого-культурної системи.
Очевидно, що аналіз духовних пошуків реформаторів, ідейних витоків лютеранства, виходить за межі дослідження, тому не дивно, що дисертант підходить до такого масштабного завдання не системно, обираючи окремі лінії впливу. Слід було б обмежитись розглядом лютеранської реформації як переходу від премодерну до модерну, що відповідало б авторській концепції і не обтяжувало текст зайвими історичними екскурсами.
Третій розділ – «ЛЮТЕРАНСЬКА МОДЕРНІЗАЦІЯ ХРИСТИЯНСТВА ЯК РЕФОРМАЦІЯ ХРИСТИЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ» - висвітлює богословські впливи на культуру.
Слушно доводиться авторська думка про визначальний вплив соціокультурного контексту на стан лютеранства, а також про зворотні впливи теології на культуру. Тези Лютера, його переклад Біблії, його духовна творчість стали культурними подіями для всього німецького суспільства.
Додає вартості розділу ілюстративний матеріал, на якому простежується характер світоглядної обумовленості культури. Так «перенесення уваги віруючого з культу та обрядовості на проповідь та особисту віру» (с. 167) показується на прикладі гравюри, активізація мирян в служінні – на прикладі загального співу у приходській месі (с. 179).
Водночас, в тексті не вистачає чіткої типологізації «теологій культури», часто сказане про лютеранське ставлення до музики, літератури, живопису, в однаковій мірі притаманне й іншим конфесіям. Цікаво було б дізнатись про відмінності культур-лютеранства не тільки від католицизму, але й від інших протестантських течій (кальвінізму, анабаптизму).
Відчувається, що дисертанту бракує теоретичної підготовки в галузі конфесіонального релігієзнавства, теології, філософії релігії. Основні тези теологічного характеру не мають належної аргументації.
У Висновках викладено здобуті результати комплексного релігієзнавчого аналізу лютеранства в системі соціально-культурних координат. Але не всі з них випливають з логіки дослідження (висновок 3 - «виходячи з етимологічного визначення терміну «модерн» для позначення даного періоду розвитку християнства, ми доводимо доцільність його використання в релігієзнавстві та вирішуємо проблему його датування з ХVІ до середини 50-х рр. ХХ ст.», с. 198), а деякі не відповідають поставленим завданням (висновок 5 – про особливості антропології у вченні Лютера, с. 200). Є й такі, що не мають ознак новизни і є радше констатаціями очевидностей (висновок 1 – про «полівекторність проблемного наукового дискурсу»; висновок 2 – про те, що «Реформація була підготовлена тривалим процесом теологічних та філософських пошуків», с. 197)

Основні зауваження до дисертації мають концептуальний характер.
1. Автор переконливо доводить вплив соціальних та культурних чинників на формування лютеранства у Європі, у XVI ст. Сьогодні ж лютеранство є глобальним, тому після знайомства з дисертацією залишається питання про лютеранську теологію, про «лютеранську модернізацію» (якщо використовувати слова з рукопису) у глобальній перспективі. Як відомо, у кінці 70-х рр.. минулого сторіччя лютеранські теологи третього світу радикально реінтерпретували власну традицію через «теорію двох царств». Ліве царство – земна реальність культури і політики; праве царство – духовна сфера, Євангеліє. У кожного своє місце і вони не мають посягати на автономію один одного. Євангеліє не може диктувати певний спосіб організації суспільного життя чи культури. Водночас є більш прийнятні типи культури, соціальні умови, за яких віра зможе реалізуватись не тільки як особиста, але й суспільна справа. Це типово постліберальний і постмодерний погляд на відносини теології й культури, про який автор не згадує.
Дослідження лютеранства в контексті європейських процесів минулих мало б містити вивчення можливостей його подальшого розвитку, адаптації в умовах глобалізації. На мій погляд, глобальне лютеранство більше відповідає реформаторській теології XVI ст.., аніж лютеранство європейське XVII-XIX ст. На жаль, феномен «глобального лютеранства», «лютеранства третього світу» не знаходить пояснення в рамках дисертації.
2. Більшість авторських тез про взаємні впливи теології та культури в сучасній мультикультурній Європі вже не є актуальними. Багато цитований у дисертації Михайло Драгоманов писав про головний висновок Реформації: «віра сама по собі, а громадські справи самі по собі» . З цим погодяться сучасні лютерани, але навряд чи погодився б сам Лютер.
Виникає питання про закономірність змін у відносинах теології та культури, що є справжнім викликом лютеранства. Очевидно, що зв’язок теології й культури є динамічним, тому слід було б показати еволюцію їх відносин, дослідити логіку змін за п’ять століть розвитку лютеранства.
3. Дослідження лютеранства в європейському контексті мало б підводити до питання про український контекст, його специфіку, його відкритість/закритість до теологічних та культурних впливів. Дисертант поставила перед собою завдання «визначити характер та ступінь впливу лютеранських ідей на духовно-культурні процеси в Україні» (с. 9), але ніде в тексті дисертації питання про значення та перспективи лютеранства в Україні не йдеться. Між тим, як відзначає автор, досвід модернізації духовних і соціокультурних основ середньовічного німецького суспільства представляється украй актуальним для традиціоналістської та постколоніальної України; саме модернізація християнства відкрила шлях до побудови на цій основи національної культурної традиції, визначила ідентичність німецької культури як християнської і водночас національної (с. 5).
На жаль, автор не розвинув ці тези в аналізі конфесійних підходів щодо модернізації, в роздумах про здатність/нездатність різних конфесійних традицій до модернізації (реформації), про відповідність різних типів суспільства різним типам теології та церкви. Можливо, автор свідомо уникав провокативних висновків про типовий зв’язок православ’я і католицизму з аграрно-колективістськи-традиціоналістським типом суспільства, а протестантизму з промислово-індивідуалістськи-модерністським укладом життя. Разом з тим, рецепція не тільки протестантської етики, але й відповідних антропології, «політичної теології» «теології культури», додала б творчих імпульсів для формування нової української духовної та соціальної ідентичності у сучасному світі, відкритому для глобальних впливів.
Дослідження, яке має безсумнівне значення для реконструкції історії лютеранства, мало б значити більше – запліднювати релігієзнавчу й суспільствознавчу думку актуальним ідеями, корисними для реформації духовної традиції і модернізації суспільства. Церква, яка не пройшла через власну реформацію, навряд чи здатна стати чинником модернізації суспільства. Логіка авторського дослідження веде від питання про лютеранську реформу до питань про перспективи модернізації українського суспільства, оновлення власної духовної традиції (традицій?), формування актуальної моделі церковно-суспільних і релігійно-культурних взаємин. Осмислити всю названу логічну послідовність в дисертації не вдалось.
4. Дисертант розглядає лютеранство на основі концепції парадигмальних змін премодерн-модерн-постмодерн. Автор впевнений, що це її власна оригінальна концепція і вагомий пункт в переліку положень, що мають характер наукової новизни: «введено в науковий обіг авторську версію періодизації процесу ґенези християнства за критерієм модернізаційних змін, що відбувалися в ньому упродовж двохтисячолітньої історії, а саме, виокремлюються якісно своєрідні етапи: премодерн, модерн та постмодерн» (с. 12). Але варто пригадати, що цю концепцію активно використовує професор А.М. Колодний, і не тільки він .
Справа не в тому, що концепція не є оригінальною. Питання в іншому – «модернізація» пояснює перехід від Середньовіччя до Нового часу (модернізація як перехід до модерну), але не далі - до постмодерну (тут варто знайти не тільки нове слово, але й новий спосіб оновлення, актуалізації традиції до зміненого соціокультурного контексту).
Лютеранство як модернізація християнства вдало вписується в історичний контекст XVI ст., але втрачає актуальність поза цим контекстом. Іншими словами, для того, щоб пояснити всю, досі триваючу еволюцію лютеранства в його зв’язках з суспільством та культурою, теорії модернізації буде замало. Тут треба було згадати і теорію секуляризації, і теорію глобалізації, і багато чого іншого. Так чи інакше, постсекулярне та глобальне лютеранство не описується в термінах доби модерну.

В цілому ж дисертація Бондар І.О. «ЛЮТЕРАНСТВО В КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ: ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНО-КУЛЬТУРНИХ ВІДНОСИН» є актуальним і змістовним дослідженням, яке відзначається науковою новизною і здійснене на основі глибокого аналізу відповідних літературних джерел. На належному теоретичному рівні результати дослідження викладені в публікаціях автора і авторефераті, який відповідає структурі, змісту, основним положенням і висновкам дисертації.
Подана до захисту дисертація, в якій аналізується культурно-богословський аспект становлення лютеранства як конфесії в контексті відносин з іншими традиціями та соціокультурними процесами, є вагомим науковим внеском у вітчизняне релігієзнавство. Одержані результати сприятимуть глибшому розумінню особливостей лютеранства як соціального та релігійного феномену в історії християнства та новоєвропейського суспільства. Отже, дисертаційна робота Бондар І.О. є значущим дослідженням, присвяченим важливій для сучасного релігієзнавства проблемі осмислення феномену лютеранства в контексті культурних трансформацій західноєвропейського суспільства доби Нового часу.
Дисертація Бондар І.О. «ЛЮТЕРАНСТВО В КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ: ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНО-КУЛЬТУРНИХ ВІДНОСИН» відповідає вимогам ВАК України до кандидатських дисертацій, а її автор заслуговує присудження їй наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство.

Доктор філософських наук М.М. Черенков
author profile image
Abdelghafour

Lorem Ipsum is simply dummy text of the printing and typesetting industry. Lorem Ipsum has been the industry's standard dummy text ever since the 1500s, when an unknown printer took a galley of type and scrambled it to make a type specimen book.

2 комментария

  1. я правильно розумію, що у нас дисертації по лютеранству пишуть і без знання англ/нім мов?

    ОтветитьУдалить
  2. не совсем, знают, но плохо. Работы западных авторов читают, но часто не те, что надо. А помочь в выборе, назвать самые важные и актуальные должны были бы научные руководители, которые, увы, кроме советской науки почти ничего не знают

    ОтветитьУдалить

no