no
4/Вера/slider

Протестантська теологія і “протестантський” університет в Україні: про можливості та реальність

Комментариев нет



Протестантська теологія в Україні вже стала реальністю, але можливості набагато перевищують вже реальні здобутки, адже тільки тепер відкриваються перспективи послідовної інституалізації в суспільному та освітньому просторі. Для оптимізації розвитку теології доцільно було б узгодити внутрішні інтенції (власну логіку теологічної еволюції, церковні традиції, конфесійну соціальну позицію) і зовнішні умови (державні стандарти освіти, законодавче забезпечення, суспільну думку, оцінки експертів). Отже, варто осмислити можливість інтеграції протестантської теології та академічної освіти, а також проблеми і перспективи, які відкриваються при їх діалозі і зближенні.
Протестантська теологія в Україні в процесі інституалізаційного оформлення проходить два етапи: етап інституалізації внутрішньої та етап інституалізації зовнішньої. На першому Церква формулює теологію для себе, на другому – для світу. На першому етапі необхідність освіти та науки не є очевидними; на другому - названа необхідність стає аксиоматичною, висхідною. Так пов'язуються питання соціальної позиції Церкви і перспективи теології як науки.
Від типу еклезіології і способу соціальної орієнтації Церкви, залежить питання “бути чи не бути” теології. Але іноді буває, що внутрішня та зовнішня інституалізація пов'язані не як послідовні етапи, а як різні аспекти одночасного процесу. У такому випадку зовнішня інституалізація може сприяти і внутрішній (ре)ідентифікації.
Можливо, розвиток теології в освітньо-науковому просторі допоможе Церквам ззовні, надасть необхідні їм ідеї, концепції, тексти, школи. Отже, не варто дивитись на Церкви як на повністю самодостатні інституції, теологічна освіта та наука потрібні не тільки суспільству (як знання та звіт від Церкви), але й Церквам (як допомога ззовні), і виробляються вони спільною, кооперативною працею.
Теологія як рефлексія Церкви і як наукова дисципліна є медіатором між релігією та релігієзнавством, між Церквою та суспільством. Тут питання наукові стають суспільно значущими.
Подивімось на потенційні можливості для виходу протестантської теології в суспільний освітній простір. Протестантські Церкви мають достатні організаційні ресурси для створення потужних теологічних закладів, але цьому заважає відомий протестантський плюралізм – у кожної Церкви своя школа, своя теологія. «Теологій» майже безліч, і для кожної створити науково-методичну базу практично неможливо, тим більше підібрати відповідні кадри. А “єдина протестантська теологія” – така ж сама утопія як “єдина Помісна Православна Церква”. До речі, якщо придивитись уважніше, не все так просто і з “православною теологією”. Тому простіше було б ввести в реєстр не “теологію”, а “історію теології”, тобто подавати інформацію не в нормативно-індоктринаційний, а в історико-описовий спосіб. В такому випадку теологія як історія теології була б “теологією, що об’єднує”; історія християнства і християнської теології була б територією спільності; ділити теологію на теологію баптистів, п’ятидесятників, менонітів, адвентистів, харизматів…, стало б зайвою працею.
Але проблемою є не тільки “конфлікт теологій” конфесійних, додається ще й конфлікт “церковної” та “університетської” теології, кидається в очі й відсутність власних (конфесійних) кадрів для організації теології як цілісної науково-освітньої системи. А ще триває конфлікт української та західної освітніх систем, коли кадрові теологи, які пройшли підготовку у відомих західних школах, “не вписуються” в українську систему освіти ментально і методологічно, більше того, ще й потребують складної процедури визнання дипломів державою.
Українська протестантська теологія (її можна назвати “теологія, що виникає”, emerging Theology) від початку має бути відкритою до світу, що передбачає можливість спілкування та обміну, партнерства та інтеграції, взаємного визнання західного досвіду та українського потенціалу. Чимось Захід нам таки допоможе – фаховою теологічною освітою на рівні бакалаврату та магістратури. Досі базову теологічну освіту можна отримати лише на Заході, її не можна замінити пострадянським релігієзнавством чи поверхневою філософією, бо потім доведеться приймати до захисту “теологічні” дисертації, написані (не)”теологами”, а паратеологами.
В українських університетах ще не існує якісної біблеїстики, біблійного мовознавства, систематичної теології. Тож слід відкрити двері для вже готових кадрів, максимально спростити процедуру нострифікацї дипломів, щоб заохотити випускників західних університетів до кар’єри в університетах українських та імплементувати світовий досвід теології в новонароджену вітчизняну наукову традицію.
Отже, інституалізація протестантської теології в українському суспільному й освітньому просторі буде динамічнішою, якщо: соціальні концепції протестантських конфесій будуть підтримувати інтеграцію теології в суспільний та освітній простір, створюючи не тільки внутрішні церковні теологічні школи, але й спільні міжцерковні академічні проекти (подібну роль відігравала ЕААА, яка об’єднувала більшість євангельських шкіл, підтримувала теологічні видання і конференції); вдасться спростити визнання західних дипломів в Україні, забезпечити університетські кафедри кадровими теологами і продемонструвати перспективність, респектабельність теологічної праці; провести широку дискусію і дійти консенсусу щодо можливості теології як історії теології, розробити освітні стандарти для теології в її історичному, а не систематико-догматичному модусі («історія протестантської теології»).
Для протестантської теології і протестантського університету є відповідне місце і відповідний запит у суспільстві. Картографія України має враховувати протестантський чинник і передбачити для цього окремий центр, топос.
Політична карта України демонструє наявність трьох впливових центрів – західного (Львів), центрального (Київ) та східного (Донецьк). Є певна кореляція із розподілом конфесійно-теологічних впливів: католицького та греко-католицького (Український католицький університет у Львові) і православного (академія та семінарія у Києві, на базі якого може бути створено “православний” університет). Якщо б у Донецьку активно розвивався “протестантський” університет, конфесійна, культурна та наукова карти мали б завершений, гармонійний вигляд.
Важко переоцінити перспективи, які відкриваються для міжконфесійного і державно-конфесійного партнерства. Теологія б отримала не тільки теми та ідейні рухи, але й центри, в яких визрівало б внутрішнє оформлення, і навколо яких відбувалася б подальша інституалізація.
Символізм трьох конфесійних центрів теології як університетської дисципліни та науки має нагадувати про неповноту кожної одиниці, про християнський плюралізм та багатство українських духовних традицій.
Протестантський університет може стати місцем (ре)формування протестантської теології в розмаїтті її традицій і течій. Університет не може належати жодній конфесії, адже передбачає плюральність в собі, можливість різних теологій та їх добросусідство.
Протестантський університет не зможе створити жодна з протестантських конфесій, право власності одних буде означати дискримінацію інших, що виключено самою ідеєю університету як вільної та спільної території. Можна створити і підтримувати діяльність інститутів або семінарій, але університет (universitas як загальність, спільність, сукупність) може бути лише спільною справою. Університет – не лише співдружність факультетів, які стають частиною цілого, але й співдружність теологічний і культурних традицій.
Можна піти шляхом створення не окремих конфесійних інститутів, а окремих конфесійних факультетів в єдиному протестантському університеті. Наприклад, в структурі Донецького християнського університету може бути Біблійний інститут “Слово життя”, Інститут церковного служіння ВСО ЄХБ, Місійна школа ХВЄ. Кожна Церква має право розвивати власну теологічну традицію, але розвиток буде інтенсивнішим та плідним в співприсутності та діалозі близьких традицій.
Протестантський університет – соціально і культурно легітимний спосіб наукової та суспільної репрезентації протестантської теології. Теологія, яка обирає формою своєї репрезентації університет, а не семінарію, здатна щось запропонувати суспільству, відкрита до нього, налаштована на ідейний обмін і наукову співпрацю.
Протестантський університет – місце зустрічі вітчизняної теології, яка ще виникає, і теології західної, вже зрілої і визнаної, а разом із тим – канал трансляції західних піходів, стандартів, моделей. Так склалось, що не маючи державної акредитації, протестантські теологічні заклади орієнтувались на західні освітні центри і наукову культуру. Якщо студенти державних закладів вивчають протестантську теологію по підручниках, то в теологічних інституціях теологію знають в обличчях, мають досвід безспосереднього спілкування, обміну, співпраці. Звічно, не варто ідеалізувати досвід імплементації західної, переважно, американської теології на український грунт, але є і добрі плоди, адже відбулась рецепція іншої традиції, культури мислення, теологічних концептів; ба більше, потенціал цих кроскультурних контактів перевищує вже отримані результати.
Теологія в просторі університету змінює форми присутності – репрезентуючи себе і як академічну теологію, і як наукову критику теології, і як форму світогляду, і навіть як церковне представництво. Якщо в державних та приватних університетах теологія активно пропагується ак перспективний напрям і приваблює новизною та екзотикою, то в сучасному протестантському університеті теологія присутня не стільки як окрема дисципліна, або автономна наукова ділянка серед багатьох інших, скільки світоглядна основа всіх дисциплін, спеціальностей, факультетів.
Відомо, що теологія як наука в сучасному розуміння слова завдячує саме протестантському впливу. В умовах модерну протестанти радикальним чином переосмислили можливості теології “у межах розуму”, виробили її адекватні форми, прийнятні в університеті. Але сьогодні самостійність теології як класичної, але мало актуальної науки, так само як окремішність респектабельного, але майже пустого теологічного факультету, не конвертується в успіх, популярність, затребуваність.
Теологія довела своє право на існування, але втратила впливове місце в житті сучасного суспільства. Тому воцерковлені теологи, “носії” теології намагаються не так задовольняти потреби в знаннях про теологію (в цьому випадку Церква “працює на науку”), як впливати на світоглядний вибір студентів і наукову картину світу, використовувати наукові аргументи для підтвердження теології Церкви (в цьому випадку наука “працює на Церкву”). В першому випадку, викладач теології транслює інформацію про теологію, яка залишається відчуженим об’єктом пізнання. У цьому випадку теологія не виокремлюється з ряду інших. У другому випадку, викладач теології як теолог виходить з теологічної аксіоматики, ставить і себе, і студентів, у внутрішню ситуацію, пропонує мислити із середини теолого-герменевтичного кола. Тут теологія претендує на статус універсальної пояснювальної схеми і стає в опозицію іншим наукам, зокрема еволюційній теорії про похождення світу.
Отже, саме в університеті, широкому університетському колі наук, просторі гуманітарної комунікації, теологія може знайти і відкрити для себе нові форми і нові можливості, щоб потім відкритись до університетського загалу актуальними образами: для інших наук саме як наука; для інших культурних традицій як духовна традиція, тип світогляду, історична спадщина; для суспільствознавців, як соціальний чинник і мало використаний потенціал.
Таким чином, в університеті теологія церковна стає академічною, розвивається як самостійна дисципліна, відкрита лише для покликаних і посвячених, але також відкривається як святоглядна основа всіх дисциплін, яка пропонує власну картину світу, так що конфлікт науки і віри поступається місцем заради внутрішніх дискусій - між вченими-прибічниками науково-теологічної і науково-атеїстичної картин світу. Подібна інтеграція теології-науки у «велику науку» приводить до того, що поруч з фаховими теологам з'являються «анонімні теологи», теологи за «світоглядом», «теологи за покликанням». Власне протестантський університет продукує головним чином подібний - латентний, масовий тип теології; кадрові ж теологи залишаються у вузькому елітарному колі, яке виконує роль генератора ідей і експертного бюро.
Завдяки інтеграції теології в університетський простір, стають можливими такі взаємини, які змінюють і образ суспільства в очах Церкви, і образ Церкви у суспільній свідомості. Саме тому питання інституалізації теології слід розглядати в широкому контексті питань державно-конфесійних відносин і глибинних пострадянських трансформацій соціуму, суспільної свідомості і ставлення до релігії, змін наукової та світоглядної парадигм.
author profile image
Abdelghafour

Lorem Ipsum is simply dummy text of the printing and typesetting industry. Lorem Ipsum has been the industry's standard dummy text ever since the 1500s, when an unknown printer took a galley of type and scrambled it to make a type specimen book.

Комментариев нет

Отправить комментарий

no