Не турбуйтеся про те, що і як казати!

 

Не турбуйтеся про те, що і як казати!

 

«Коли ж вас заарештують, не турбуйтеся про те, що і як казати, бо на той час ви матимете що сказати».
Матвія 10:19

Ми живемо у світі, який стає дедалі менш зрозумілим і дедалі небезпечнішим. Як розібратися в тому, що відбувається? Як уникнути розставлених пасток? Як не загубитися в хаосі, що наростає, і не піддатися страху?

Навколо лунають голоси самовпевнених експертів, які вдають, ніби щось розуміють. «Говорячі голови» заповнюють екрани, то лякаючи, то заколисуючи, одним словом — маніпулюючи почуттями людей.

Слухаючи їх, я відчуваю суперечливі почуття. З одного боку, певну частку провини через те, що вже не можу так само легко й переконливо говорити на будь-які теми. З іншого — велику частку фальші та порожнечі в усіх цих численних і легковажних словах.

І тоді приходить полегшення: як добре, що я можу дозволити собі не говорити багато і не давати порожніх відповідей; як добре, що мені не потрібно зображати із себе всезнайку; як добре, що я можу чесно сказати: «Я не знаю», але можу додати: «Та я знаю Того, Хто знає!»

Підозрюю, що я не один такий — дедалі менше можу говорити про події й тенденції, а ще менше — про їхні смисли. Надто багато всього, надто мало ясності.

Чи повинні ми мучитися через це? Чи повинні щоразу висловлюватися з кожного питання? Чи повинні стати схожими на професійних експертів, які цілими днями переходять із однієї студії до іншої? Або на диванних коментаторів, які ведуть нескінченні битви в соціальних мережах і почуваються вершителями історії, не встаючи зі зручного м’якого місця?

Ні, і ще раз — ні.

Ми не покликані бути багатослівними щодо того, що відбувається у світі. Ми маємо бути стриманими у словах, уникати вигадок, фантазій і зайвих емоцій. Ми покликані бути свідками Христа — Його голосом, Його живим посланням, Його Доброю звісткою.

Якщо ми уважні до Христового Слова, його нам цілком достатньо. Настільки достатньо, що ми замовкаємо. Або говоримо лише про те, що чуємо від Бога, намагаючись осмислити й передати почуте.

Шум світу більше не відволікає. Людські запитання більше не бентежать. Ми не боязкі, але й не зухвалі. У нас з’являється справжня впевненість — не в собі та своїй здатності все зрозуміти й усім керувати, а в Богові та Його верховній владі.

Тут мені згадуються слова Христа, звернені до Його перших учнів:

«Не турбуйтеся, як або що говорити».

Ми не повинні турбуватися, тому що Господь уже подбав про це і дасть нам потрібні слова у потрібний час.

Звичайно, йдеться не про те, що Святий Дух підказуватиме нам, що написати в соціальних мережах або як перемогти у суперечці. Тут усе набагато серйозніше.

Слова «не турбуйтеся» звернені до покликаних і посланих дванадцяти апостолів. Покликаних звіщати Євангеліє Ісуса Христа. Посланих із цією місією у світ, непримиренно ворожий до них:

«Знайте ж, що Я посилаю вас, як отих ягнят до вовчої зграї. Тож будьте мудрими, мов змії, та невинними, мов голуби. Стережіться людей, бо вони віддадуть вас до суду й битимуть батогами у синагогах. Вас приведуть на суд правителів та царів за те, що ви Мої учні. Це дасть вам можливість свідчити про Мене перед ними та поганами. Коли ж вас заарештують, не турбуйтеся про те, що і як казати, бо на той час ви матимете що сказати. Пам’ятайте, що то не ви говоритимете, а Дух Отця вашого промовлятиме вашими устами.»
(Мт. 10:16–20).

Учитель не приховує від Своїх найближчих учнів майбутніх труднощів. Він заздалегідь попереджає: вас не зустрічатимуть оплесками й лайками, визнанням і подарунками. На вас чекають ненависть, зради, побої, суди, смерть.

Цим попередженням Ісус не лякає, а готує.

Покликаючи апостолів, Він дає їм владу. Тобто вони зовсім не безпорадні — вони здатні перемагати й повелівати. Він також дає їм настанови: куди йти, що говорити, як поводитися.

Він посилає їх як овець просто до вовчої зграї — не для того, щоб їх там з’їли. Він навчає, як виживати й виконувати свою місію: бути мудрими, обережними та кмітливими, як змії; але водночас мирними, чистими й бездоганними, як голуби.

Це важливо зрозуміти всім нам: місія можлива!

Ісус не посилає учнів непідготовленими на нездійсненну місію, прирікаючи їх на швидку й безглузду смерть. Він дає владу і силу, попереджає й навчає. З Ним навіть найнебезпечніша місія буде успішною.

Більше того, у складних обставинах відкриваються нові, раніше невидимі можливості — проповідувати в синагогах і судах перед натовпами ворогів, свідчити перед правителями й царями різних народів, являти мудрість і безстрашність перед обличчям загроз.

Вірність у переслідуваннях — єдиний шлях до успіху Євангелія і торжества Церкви.

Не догоджання натовпу і не підлабузництво перед владою, не солодке красномовство і не розважальні шоу, а покірне слідування за Христом і сміливе проголошення Євангелія.

Сильна Церква — це Церква, яка не має нічого свого, нічого, крім Христа та Його Слова.

У неї немає багатослів’я і пустослів’я. У неї немає панічного страху перед навколишнім світом, але немає й безтурботної самовпевненості.

Лише Церква бідна й переслідувана, проста й смиренна може бути сильною і славною, переможною й торжествуючою.

Сьогоднішній світ називають постхристиянським — тобто таким, у якому християнство більше не має привілейованого становища і не може диктувати суспільству свої правила.

Нам ще дозволяють говорити, але мікрофон уже не дають, а на сцену більше не пускають.

У такому світі ми знову опиняємося в становищі апостола Павла, який звіщав Божу істину не у величності слова чи мудрості, бо вирішив не знати нічого, крім Ісуса Христа, і притім розп’ятого; який був у немочі, страху та великому тремтінні; чиє слово і проповідь полягали не в переконливих словах людської мудрості, а в явленні Духа і сили, щоб віра утверджувалася не на людській мудрості, а на Божій силі
(див. 1 Кор. 2:1–5).

Це нормально — коли ми не знаємо, що сказати.

Нормально, коли ми нічого не знаємо, крім Ісуса Христа, Який знає все.

Усім нам одного дня потрібно пережити цей момент незнання всього іншого заради пізнання найголовнішого.

І цей момент буде визвольним, тому що ми раптом зрозуміємо: ми не лише не знаємо нічого, крім Ісуса, — ми й не хочемо знати нічого, крім Нього.

Його достатньо!

Ісус посилає учнів на місію практично ні з чим, щоб вони в усьому покладалися на Нього.

«Я посилаю вас» — ми не самі по собі. Ми послані Христом і все робимо в Його Ім’я, Його силою та владою, під Його захистом і контролем.

«Через Мене» — нас ненавидітимуть за віру та вірність Ісусу. Ми завжди будемо і повинні бути не від цього світу.

«На свідчення» — ми не страждатимемо просто так, без жодного сенсу. У стражданнях ми свідчитимемо про Христа навіть успішніше, ніж у зоні комфорту.

«Не турбуйтеся» — ми не залишимося ані на мить без допомоги та Божого керівництва, тож немає підстав для страху й паніки. Пам’ятаймо: занепокоєння — це форма недовіри Богові та спроба повернути собі впевненість у собі.

«Буде дано вам, що говорити» — ми говоритимемо лише тоді й лише те, що буде дано згори.

«Дух Отця говоритиме у вас» — ми говоритимемо не своє; ми будемо Божим голосом.

Ці ключові фрази розглянутого нами тексту ясно показують, що учням Ісуса нічого не потрібно шукати, просити чи вигадувати. Їхнє життя не повинно бути отруєне тривогою. Їм не потрібно в паніці підбирати слова або зображати самовпевнених і всезнаючих.

Вони не знають багато чого, але при цьому знають найважливіше: куди йдуть і навіщо, Кому служать і про Кого говорять.

Їхнє життя перетворилося на свідчення про Ісуса — словами й ділами, звершеннями й стражданнями.

Вони знають своє покликання. І це головне, що потрібно знати в цьому житті.

А ми? Чи є нам що сказати цьому світові — не від себе і не від своєї людської мудрості, а згори, від Бога, про Бога?

Не кожного з нас б’ють, судять і страчують, але кожен християнин дає звіт про свою віру перед світом.

Велике лихо, якщо в цьому звіті будуть лише слова про багату історію, політичний вплив, культурну значущість, моральну перевагу, економічне процвітання, суспільну популярність та вражаючий успіх.

І жодного слова про Христа. І нічого від Духа.

Набагато краще мовчати й нічого не знати, щоб дати місце Божому Слову.

Наше блаженне незнання і смиренне мовчання заради Христа може стати добрим свідченням для світу, втомленого від слів і спраглого Слова.

Не турбуйтеся про те, що сказати. Нехай через вас про Христа говорить Дух Отця.