П’яте Євангеліє

 П’яте Євангеліє

 

Ми дякуємо Богові за багато речей. Але чи часто ми дякуємо Йому за власне життя? Наскільки наша особиста історія може стати свідченням того, що Ісус уже зробив і продовжує робити в нас?

«Жива бібліотека». Саме цей вислів спав мені на думку. Колись у спільноті «Студенти-християни України» існував такий проєкт. Я разом із колегами відвідував університети, і це був чудовий досвід — читати людей, наче живі книги, слухати їхні історії та відкривати для себе нові сторінки людського життя.

А чи замислювалися ви над тим, що Біблія також є своєрідною живою бібліотекою? Вона написана одним Автором, Який через людські слова й історії передав нам знання та одкровення про Себе. Крім багатьох важливих істин, у ній є чимало героїв віри, у яких ми можемо багато чого навчитися.

Це справжня жива бібліотека: про людей, які жили до нас і залишили нам приклад, і про Бога, Який пише Свою історію через життя кожного з нас.

Якщо ти не впевнений у собі й не знаєш, на кого рівнятися, поглянь на одного з героїв віри — наприклад, на апостола Павла. Візьми з нього приклад того, як жити, змінюватися й дякувати Ісусу за нове життя.

Чого ж Павло може нас навчити?

1. Життя апостола Павла вчить нас бути добрим прикладом дивовижних змін і дякувати Ісусу за нове життя.

«Я дякую Ісусу Христу, Господу нашому, Який дав мені сили, бо визнав мене гідним і призначив на служіння Собі, хоч до того я був богозневажником, гонителем Божої церкви і зухвальцем. Але Господь дарував мені прощення, оскільки чинив я те в невірі й незнанні. Та безмірна милість Господа нашого перелилася в мене разом з вірою і любов’ю, які знайшов я в Ісусі Христі.

Ось істина, яка гідна повного і безсумнівного сприйняття: Христос Ісус прийшов у цей світ, аби спасти грішників, а я — найгірший з-поміж них. Саме з цієї причини мені було дано милість, щоб, використавши мене, найгіршого з грішників, Христос Ісус зміг би показати Своє довготерпіння, як приклад для тих, хто пізніше повірив би у Нього й отримав вічне життя. Цареві вічному, невмирущому й невидимому, єдиному Богу честь і слава на віки вічні. Амінь» (1 Тим. 1:12-17 UMT).

 

Зустріч з Ісусом змінила Савла — тепер його не впізнати!

Апостол Павло дякує Ісусу за нове життя та можливість стати прикладом для інших: «Я був богозневажником, гонителем і зухвальцем. Але Господь зробив мене прикладом для тих, хто ще має повірити в Нього».

Найгірший стає найпершим, негативний приклад ненависті до Церкви стає позитивним прикладом трансформуючої благодаті!

2. Життя апостола Павла вчить нас пам’ятати про мету й сенс навіть серед страждань та дякувати Ісусу за кожен день як за нову можливість служити Йому.

Апостол Павло не просто отримав нове життя — у Христі він знайшов мету й сенс. Маючи перед собою гідну мету, він навчився витримувати складні обставини, переслідування за віру, нерозуміння з боку своїх одновірців і навіть зраду вчорашніх друзів.

Він не виглядає нещасною людиною. Навпаки, він — людина щаслива, бо знає, заради Кого і заради чого живе. Тому він міг спокійно відповісти на всі звинувачення релігійних критиків свідоцтвом про своє життя: 

«Вони чистокровні євреї? Я також. Вони ізраїльтяни? Я також. Вони Авраамові нащадки? Я також. Вони Христові слуги? (В безумстві я кажу це!) Я ще більш відданий слуга Христовий. Я значно більше працював й по в’язницях був частіше, і били мене більше, і багато разів мене віддавали на вірну смерть. П’ять разів били мене юдеї батогами по тридцять дев’ять ударів щоразу. Тричі мене били палицями. Одного разу закидали камінням. Тричі переживав я загибель кораблів і якось провів цілу добу в воді. Я часто бував у мандрівках, зустрічав небезпеку на річках, потерпав від розбійників, від свого ж народу й від поган, у містах і в селах, і на морі, і від людей, які видають себе за «братів».

Я провів багато часу у тяжкій праці, багато ночей не спав. Я терпів голод і спрагу, й подовгу нічого не їв. Бувало, я замерзав без одягу. Але, окрім інших злигоднів, щодня я маю турботу про всі церкви. Коли хтось слабшав, я був знесиленим разом із ним. Я страждав кожного разу, коли хтось впадав у гріх» (2 Кор. 11:22-29). 

Ісус покликав Савла на служіння і дав нову мету. Апостол дякує за целеспрямоване життя, щоби служити віддано й вірно навіть у стражданнях. Це свідчення вражає і привертає увагу до Того, Хто дає мету і силу йти до цієї мети, покликання і щастя жити згідно покликання. 

 

3. Приклад Апостола Павла вчить нас вести Христоцентричне життя, щоби славити Ісуса за Його милість не тільки словами, але й власною біографією.

 

Життя апостола Павла було присвячено проповіді Євангелія, але тут є значно більше: саме життя стало проповіддю Євангелія, живим Євангелієм. Він представляє себе як одного зі свідків Христового воскресіння, продовжуючи славну євангельську історію зустрічей з вокреслим Ісусом. Але тут дуже мало його особистостів, тут вся увага – на Ісусі. Це ознака справжнього християнського життя, коли ми всі проповідуємо одне – не про себе, а про благодать Ісуса, як змінила нас і продовжує діяти через нас в цьому світі.

«Зараз я хочу нагадати, брати і сестри мої, про Добру Звістку, що я проповідував вам… Я передав вам насамперед те, що сам отримав: Христос прийняв смерть за наші гріхи, як сказано у Святому Писанні. Його було поховано, і Він воскрес на третій день, як сказано у Святому Писанні. Він з’явився Петрові, а потім дванадцятьом апостолам… Нарешті, Він з’явився й мені також, наче якомусь недоноскові. Бо я останній з апостолів. Я навіть не достойний зватися апостолом, бо переслідував Божу церкву. Я — апостол милістю Божою, і Його милосердя до мене не було марним. Навпаки, я працював дуже старанно і впертіше за всіх, хоча не сам я, а милість Божа, яка зі мною, робила це. Тож незалежно від того, чи я проповідую вам, чи хтось із інших апостолів, ми проповідуємо одне. І це саме те, в що ви повірили» (1 Кор. 15:1-11).

Апостол Павло розповідає нам про себе не так багато. І навіть коли говорить про себе, то робить це не для того, щоб похвалитися власними успіхами. Він хвалиться благодаттю Ісуса Христа. Він живе Христом і навіть смерть вважає надбанням, адже вона наближає його до Господа. Павло не лише написав послання — він сам став посланням Ісуса, поемою нового життя у Христі.

Отже, дякуйте Ісусу за нове життя так, щоб самим стати прикладом для інших; щоб гідно проходити через страждання і не втрачати мети; щоб хвалитися Божою благодаттю, а не власними успіхами; щоб жити Христоцентричним життям для Божої слави.

Нехай наше життя стане живим, п’ятим Євангелієм!