Слухаючись дружніх порад, використовую свій лікарняний для мовчання, рефлексій, читання. Діти щедро діляться своєю полицею. За Діккенсом пішов Стівенсон.
Як
воно, повернутися знову на Острів скарбів? А ще перечитати «Чорну стрілу»,
думаючи про наших корупціонерів у владі, про чорну мітку і чорну стрілу для
них.
Я згадав, як читав «Чорну стрілу» уривками під час гостювань у домі
кузини. Щоб дістати до полиці, треба було ставати на стіл. Довго читати не
давали, було багато інших цікавостей. А потім сестрички раптом не стало,
ще маловідоме онкозахворювання обірвало нашу дружбу.
Давно це було. Але я
пам’ятаю тебе, Ірусю. І пам’ятаю твій останній День народження. Ти трохи сумно
посміхалася: «Бачиш, яка я страшна». На столі красувався твій незабутній
Наполеон.
Через кілька днів ми знов зустрілися, але ти вже мовчала. Понаїхали
якісь зайві люди, метушилися, гомоніли.
Ти була вже далеко (хоча я з кожним
днем все ближче). Переповнена хата без тебе була страшенно пустою. Лише книжки
з полиці дивилися твоїми очима, але на них не зважали.
Думаю, що після мене
ніхто їх більше не відкривав
Комментариев нет
Отправить комментарий