no
Технологии Blogger.

Сообщить о нарушении

Поиск по этому блогу

Недавние Посты

5/recent posts

Случайные посты

3/random posts
no

Недавние Посты

5/recent posts

Последние коментарии:

5/recent comments

Последние коментарии:

5/recent comments
4/Вера/slider

Реформація під питанням

Комментариев нет


Перечитуючи написане до ювілею

Реформацію відсвяткували. Обговорили всі можливі аспекти теми. Але власне Реформація так і відбувался. Чим більше було галасу та суєти, тим менше ясності і сенсу. Чим більше гасел і пропагандистських штампів, тим менше глибоких запитань і чесних дискусій.

Та Реформація розпочиналася із запитань та заперечень, тез і дебатів. Сьогодні наблизитись і доторкнутися до Реформації можна тільки через запитання. Що означає Реформація для нас? Чому вона все ж актуальна? Чи продовжується Реформація? Як, у якій формі вона може розвиватися в сучасних реаліях?

Лише за умови, коли ці запитання ставитимуть (адресуючи їх усім, хто може щось знати про Реформацію і якимось чином брати участь в подіях, пов’язаних з нею) і перейматимуться ними (тобто адресуватимуть їх і собі), ми зможемо уникнути тих профанацій, імітацій, приватизацій, після яких нам залишаються лише дірки від бублика, пустотілі копії, вірулентні симулякри — протестантизм без Реформації, революція без Реформації, реформація без Реформації.

Виходячи з такого запитування, я хочу обумовити кілька принципових моментів, завдяки яким тема Реформації переходить з режиму святкування, тобто пригадування праздного, і стає актуальним зусиллям думки, духу, а далі — й історичним процесом.

По-перше, Реформація триває, тому ми повинні бачити її не тільки позаду, як подію, що відбулася, але і попереду, як ще-завдання. Імпульс, заданий Лютером і його сучасниками, сьогодні майже вичерпаний. Найкращим виявом поваги до їх пам'яті і вірності їх справі може бути не повторення і закріплення, а творче продовження.

По-друге, Реформація як тема повинна зроджувати у нас запитання. Інакше це не Реформація. Тобто вже не тільки і не стільки ми ставимо запитання про Реформацію, але Реформація ставить їх нам — відкриває новий спосіб нашого самопізнання, мислення, віри, дії. Тут ми опиняємося в пасиві, в залежності, в послусі. І все, що ми можемо зробити, — відкритися, щоб почути; чути, щоб стати слухняними. У нас немає точних відповідей, немає чіткого бачення, немає плану дій. Ми цілковито занурюємося в слухання, стаємо послушниками. Іншими словами, можна сказати, що входимо в “епоху”, коли виносимо за дужки все, що знали раніше, як жили раніше. Без цієї паузи нове не приходить, без розриву лише триває старе.

По-третє, потрібно перейти від дискурсу великих подій до дискурсу процесів, що тривають, повсякденних подій, малих героїв місцевих історій. Ми бачимо лише свою частину, лише малий пазл великої і складної картини. І це аж ніяк не недолік, це і є найголовніше, що ми повинні бачити — своє покликання в конкретному часі-місці. Реформація не ґрунтується на Лютері, вона продовжується в ланцюжку великих і не дуже, публічних і таємних реформаторів. Так що нам потрібно частіше дивитися не вглиб історії, а навколо себе.

По-четверте, у випадку з Реформацією не може бути «занадто». Тут не може бути занадто глибоко або занадто радикально. Ніхто не розуміє (і не зобов'язаний розуміти), як глибоко Реформація може зайти, наскільки радикально ми повинні мислити і діяти. Ми просто повинні знати, що під нами — глибина, і навіть не намагатися дістати ногами дна.

По-п'яте, Реформація — не тут або там, не з тими чи іншими, але по той бік того і цього, наших і не наших. Якщо вона буде, вона буде об'єднувати, а не розділяти; буде примирювати, а не обвинувачувати чи проклинати. Вона не буде антикатолицькою. Вона не буде антиправославною. Вона не буде звернена проти основ чужої традиції, вона буде перевіркою підстав традицій власних. Вона не буде конфліктом Писання та Передання, але їх уважним перепрочитанням в живій герменевтичній спільноті. Вона не буде конфліктом вертикалі-єрархії, мовчазної соборності й анархістського загального священства, але їх уточненням і узгодженням в живій спільноті, керованій Духом. Вона не буде поверненням у Середньовіччя, але зціленням між епохами, відновленням такого спадкоємства, де є місце і для античності, і для Ренесансу, і для Просвітництва, і для постмодернізму, і для постпост... Вона не буде ні новою секуляризацією, ні контрсекуляризацією, а подоланням самого поділу на секулярне і клерикальне, сакральне та профанне. Вона можлива лише під загальним знаком Царства.

По-шосте, Реформація — не стільки і не тільки про протестантів. Нам потрібно рішуче розділити тему Реформації і тему протестантизму. Якщо говорити про Реформацію серйозно, то про протестантизм згадувати не варто зовсім, а якщо й згадувати, то разом з іншими — з католицизмом і православ'ям. Скажімо прямо: протестантизм — це не успіх Реформації, а її невдача. Якщо це і прояв Реформації, то далеко не найвдаліший. Він збентежив би усіх реформаторів — вони отримали зовсім не те, що намагалися зробити. Протестантизм — це друзка Реформації, яка ніколи не зможе стати цілим і не повинна видавати себе таким. Якщо ми не можемо говорити про Реформацію без прив'язки до протестантизму, не переходячи на його внутрішні питання, то не варто починати розмову зовсім. Для продовження розмови про Реформацію (а тим більше для продовження самої Реформації) нам потрібна постпротестантська і постконфесійна оптика. Реформація може розпочатися з середини протестантизму, а може — ззовні, але в будь-якому випадку вона не буде зважати на конфесійні кордони.

По-сьоме, Реформація повинна фокусувати нас на темі майбутнього. Це питання про перспективи християнства і християнських перспектив для світу, про долю європейського християнства і долю християнської Європи. Що повинно померти, а що має і буде жити? Чому ми бачимо навколо сліди постхристиянського декадансу і майже не спроможні побачити знаки Божого Царства, яке зростає? Чому наше християнство старіє разом зі світом, живе з ним в одному циклі і навіть не наважується спростувати домагання смерті? Чи можемо ми дорослішати, не старіючи? Чи віримо ми в воскресіння і життя вічне? Від цієї віри залежить не тільки наша вічність, а й хід нашої земної історії, надія в історії. Є лише один спосіб довести свою актуальність — показати на собі чудові зміни, свіжі оновлення, глибинні перетворення, щоб стати пророчою перспективою для цілого світу.

На превеликий жаль, названі умови є для більшої частини сучасних християн неприйнятними. Немає готовності до змін. У кращому випадку Церкви готові змінювати інших, не себе.

Як заявив один із протестантських лідерів, «ювілей Реформації — це шанс презентувати себе суспільству, на цьому слід і обмежитися, не допускаючи богословських дискусій і гарячих соціальних тем». Таке відверте святкування самих себе можна було б до Реформації і не приурочувати. Тим більше, що згадувана конфесія швидше псевдопротестантська і стосунку до подій століття XVI не має майже ніякого. У такому самосвяткуванні проглядається самозванство.

«Ми можемо перетворити суспільство» — тут відвага межує із зухвалістю. Це важко зробити, ще важче від спроб відмовитися. Адже християнин може і повинен прагнути більшого, бути ревним, удосконалюватися, ось тільки все це повинно бути «з розумом» (Рим. 10: 2, 2Петр. 1: 5).

Так ось поміркуймо: чи можемо ми змінити когось, якщо не змінимося самі? Захопленість перетвореннями зовнішніми без готовності до внутрішніх змін може закінчитися дуже погано — дискредитацією слів і девальвацією сенсів. «Презентувати себе» і «перетворити суспільство»? Спаси нас, Господи, від таких «реформацій».

У нас все менше часу подумати про те, яким може і має бути наше християнство, якщо зважитися не тільки називатися, а й бути. І ця терміновість, ця гострота питання пов'язані зовсім не з ювілеями Реформації, але й з нашою християнською відповідальністю за світ, що змінюється до гіршого, і за нас самих, що так боїмося змінитися, і тому не здатні нікого змінити.

Реформація — зовсім не привід для безтурботного свята. Це радше тривожний сигнал, що пробуджує і протвережує. Це не відповідь, але критично серйозне питання — і не про «них», а про нас, про наше християнство і нашу Реформацію.


Свято минуло. Тиша лякає
author profile image
Abdelghafour

Lorem Ipsum is simply dummy text of the printing and typesetting industry. Lorem Ipsum has been the industry's standard dummy text ever since the 1500s, when an unknown printer took a galley of type and scrambled it to make a type specimen book.

Комментариев нет

Отправить комментарий

no