Спостерігаючи за тим, як розгортаються глобальні процеси, відчуваючи масштаб і глибину цивілізаційних зрушень, ми хочемо читати і розуміти їх в світлі останніх подій.
У пошуках підказок ми дивимося по сторонах на видимі знаки. І в цьому сенсі Ізраїль привертає увагу як вершина айсберга, як видима частина великої таємничої історії, глибинних світових процесів.
Подібно апостолам, ми запитуємо: «Коли це буде? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?» (Мф. 24: 3).
Що ми можемо знати, дивлячись на видиму частину? Чи варто дивитися в бік Ізраїлю, чекаючи якихось знаків і ознак останнього часу? Чи має потребу Церква в Ізраїлі і його знаках для розуміння останнього часу?
Щоб відповісти на ці питання, потрібно прояснити відносини між Церквою та Ізраїлем, а також помістити їх в ширший контекст теми Божого Царства і Божого народу.
Тут виникає маса питань. Що значить «обраний», «Божий народ»? Це Ізраїль? Це Церква? Це Ізраїль і Церква разом? Намагаючись розставити все по місцях, ми знаходимо себе частиною триваючої історії. І це не історія Ізраїлю або Церкви, це історія Бога. Бог відкривав Себе через Ізраїль, потім явив Себе в Сині Своєму і перебуває в Церкві за допомогою Духа Святого. Він не обмежений ні Ізраїлем, ні Церквою. Він творить щось незрівнянно більше, ніж юдаїзм чи християнство, ніж державні або церковні структури.
Говорити про Ізраїль так, ніби ми живемо в часи Старого Завіту, – велика помилка. Ще більша помилка – думати про майбутнє по аналогії з минулим. Ізраїль не буде відновлений в колишньої ролі, але він може бути і буде частиною всесвітнього Божого народу.
Якщо ми визнаємо, що Бог створює, збирає Свій народ з «залишку» Ізраїлю і «церкви в церкві», то фокус нашої уваги повинен бути прикутий до «духовного Єрусалиму» і до «духовного Ізраїлю». Інакше ми легко впадемо в сум’яття, відповідаючи на питання, хто нам ближче: такі красиві ортодоксальні юдеї або ж такі дивні палестинські християни? Інакше ми легко опинимося заручниками політичних партій і державних ідеологій, які зобов’язують християн підтримувати Трампа і Нетаньяху, Ізраїль і США в усьому, що б вони не робили, ніби вже не Бог є мірилом істини й добра, а сам Ізраїль став золотим стандартом.
Ми повинні чекати не відновлення Ізраїлю, але подальшої переплавки, пересортовування Ізраїлю і Церкви. Всі «обрані» народи, структури й групи будуть просіватися й фільтруватися, щоб з різних залишків зібрався новий Божий народ.
Так у чому нам може допомогти Ізраїль, якщо він аж ніяк не святий і не головний у цій історії? Чому все ж потрібно дивитися в бік Єрусалиму? Що там можна побачити, а чого не можна? Тут потрібно згадати неоднозначні слова Христа про природу знаків останнього часу. З одного боку, Він радить стежити за ознаками швидкого кінця: «Від смоківниці навчіться притчі: коли вже її бруньки стають м’якими і випускають листя, знаєте, що близько літо; Як 5:9 так і ви, коли все це побачите, знайте, що близько, вже при дверях» Мф. 24: 32-33).
З іншого боку, Христос не радить кидатися, вихоплюючи особливі місця або події, тому що для тих хто пильнує і вірних все потрібне буде доступним, очевидним і зрозумілим: «Тоді, коли хто вам скаже: Ось тут Христос! Або: Там! — не вірте. Бо постануть лжехристи та лжепророки і будуть чинити великі ознаки й чудеса, щоби звести, якщо вдасться, навіть і вибраних. Ось я попередив вас! Отже, коли вам скажуть: Ось Він у пустелі! — не виходьте; Ось Він у потайних кімнатах! — не вірте, адже як блискавка виходить зі сходу і з’являється аж на заході, таким буде й прихід Сина Людського» (Мф. 24: 23-27).
Я бачу тут пряме застереження всім тим, хто претендує на ексклюзивне знання таємниць і розуміння знаків. Допитливий завжди потрапляє на гачок, захоплюючись конспірологією і захоплюючи за собою інших. Якщо ми хочемо бачити за подіями історії щось цікавіше і сенсаційне, ніж біблійного Бога, то ми дуже сильно ризикуємо стати здобиччю розпаленої уяви, чужих маніпуляцій або навіть темних сил.
Ми дуже ризикуємо захопитися розшифровкою уявних знаків і пропустити менш екзотичні, але більш важливі нагадування щодо щоденної практики віри й вірності, неспання і тверезості. Ми можемо довго сперечатися, що означає відновлення держави Ізраїль (1948) у світлі останнього часу, і при цьому абсолютно втратити почуття пильності щодо найближчої ями або найпростішої спокуси.
На мій погляд, і ті, хто ідеалізує державу Ізраїль, і ті, хто бачить всюди змову жидомасонів, однаково нещасні у своїй наївності і настільки ж однаково небезпечні у своїй самовпевненості й агресивності. Той, хто здатний слухати Боже Слово і бути слухняним йому, замість того щоб «ходити», де не треба, і «вірити» всіляким чуткам, легко помітить, що держава Ізраїль не пов’язана прямим чином з біблійним Ізраїлем як обраним народом, оскільки була заснована на інших основах і керується аж ніяк не біблійними мотивами. Я не закликаю ставитися до держави Ізраїль гірше, я закликаю ставитися до нього без ідеалізації й демонізації.
Розумію, що більшості ці погляди не цікаві. Вони готові мене перебити питанням: так чи чекати відтворення третього храму? Орієнтуватися чи на будівництво храму як на свого роду світового будильника – можна пожити, поки не почалося, а як почнеться – каятися і терміново приводити справи в порядок?
Я не впевнений, що біблійний образ храму і можливе будівництво нової будівлі в Єрусалимі безпосередньо пов’язані один з одним. Єрусалим був центром світу до тих пір, поки там була жива присутність Божої Слави. Сьогодні Єрусалим не є центром світу, а якщо і є, то одним з багатьох центрів світу. Єрусалим не є святим, і новий храм не буде таким. Називати територію держави Ізраїль «святою землею» можна рівно настільки, наскільки святою є будь-яка інша земля будь-якого іншого народу. Кожне місто може бути Єрусалимом, тобто бути частиною тієї біблійної універсальної історії, яка почалася з Ізраїлю, але ним не обмежується.
Якщо храм – це символ Божої присутності серед людей, то християни знають, що такий храм не потрібно будувати або відновлювати, оскільки Святий Дух з’єднує обраних невидимим, але цілком реальним чином. Будувати третій храм захочуть ті, кого не влаштовує храм Святого Духа, і вони це роблять уже зараз – «таємниця беззаконня вже в дії» (2 Сол. 2: 7). Багато позбудуться своєї душі ще до того, як храм фальшивої релігії буде побудований. Не потрібно нічого чекати, потрібно рятувати свою душу прямо зараз.
Сьогодні Господь творить Свій храм не на горі і не в Єрусалимі, але в дусі та в правді (Ів. 4:21). Саме в невидимій духовній реальності розгортаються основні процеси. Яким буде їх зримий прояв – ми не знаємо. Може бути, цей храм буде зовсім не з каменю? Може бути, він буде віртуальним? Ми не знаємо.
Смію сказати так: захоплюватися темою Третього Храму все одно що шукати Святий Грааль. Якщо стародавня чаша десь і є, вона нам навряд чи потрібна. Якщо храм і буде побудований, він не повинен займати нашу уяву і відволікати від інших справ і тем.
На закінчення хочу сказати ще кілька слів про те, яким має бути ставлення Церкви до Ізраїлю. Коли ми говоримо: «Християни – за Ізраїль», що це означає? За який саме Ізраїль? За той Ізраїль, який очікує Месію? Або за той, який готовий прийняти лжемесію (скажу ще так: кожен, хто вірить в себе, у свою перевагу, вже прийняв лжемесію і став лжемесією)? Церква і Ізраїль: що потрібно переглянути в цих відносинах, щоб ми були справжніми друзями Ізраїлю, чесними і неупередженими?
Ми повинні сповідувати гріх антисемітизму і церковного ексклюзивізму, бути скромними в положенні молодших братів. Ми не повинні повторювати помилки Ізраїлю в претензіях на особливий статус, привласнювати спільну спадщину, купувати або красти первородство. Ми повинні всіляко «допомагати Ізраїлю» і «бажати миру Єрусалиму», але все це лише в перспективі Божого Царства. Це означає, що ми не повинні підтримувати помилкові надії й національну гордість, засновані на ідентичності імені-землі-крові; підміняти Царство Боже національними і глобальними політичними і релігійними проектами. Це означає, що ми повинні голосно попереджати про небезпеку змішання релігії й політики, дорожити духовною спорідненістю і спільним надбанням іудео-християнської традиції, нагадувати про вселенський задум Бога, молитися не стільки про благополуччя держави Ізраїль, скільки про пришестя Божого Царства, в якому буде місце для всіх нас – найбільш правильних юдеїв, дивом врятованих язичників, нестерпних палестинців і всіх ближніх і дальніх, кого б тільки покликав Господь.
Нам не потрібно чекати відновлення храму, нам потрібно бути храмом. Нам не потрібно поспішати на поклоніння в «святу землю», тому що вся земля свята. Нам не потрібно ідеалізувати Єрусалим, тому що кожне місто може бути містом миру, якщо в ньому знайдуться праведники. Нам не потрібно обожнювати Ізраїль, тому що ми знаємо Бога Ізраїлю і Бога Церкви, і ми – Його єдиний народ.
Нам не потрібно метушитися і кидатися, мріяти й жахатися, нам потрібно бути віруючими й вірними в тому, що нам вже відкрито і довірено, і в тому, що буде явлено і стане очевидним з волі Божої й в потрібний Йому час.
Комментариев нет
Отправить комментарий