Я - Пастир Добрий

Журнал Віра і життя, 2022, №4

Я - Пастир Добрий

Ці слова Ісуса чудово оживляють уяву. Наш внутрішній погляд вимальовує картину. На ній ми бачимо Ісуса, дбайливого пастуха, в оточенні слухняних овець. Цей образ був особливо популярним серед перших християн. Він надзвичайно характерний і ва­жливий для нашого розуміння Бога й наших із Ним стосунків. 

Що ми відчуваємо, коли чуємо ці слова Ісуса? Як їх розуміємо? Які висновки робимо для свого практичного життя? Чи знаходимо ми себе на цій картині поруч з Ісусом, під Його опікою та захистом? 

Якщо ми не знаємо Ісуса, якщо не віримо в Нього, якщо відкидаємо Його любов, то почуватимемося в небезпеці. Якщо ж ми упокорили себе Ісусові та слухняно йдемо за Ним, ми відчуваємо комфорт, упевненість і спокій. 

Ісус є добрим Пастирем у порівнянні з облудливими пастирями найманцями, злодіями та розбійниками. Він каже, що немає жодного іншого пастиря, якому ми могли б довіритися. Через віру, довіру й послух Йому ми входимо в Його дім, долучаємося до Його отари. Не приймаючи Христа та Його умов, ми стаємо безхатьками, залишаємось у темряві та холоді, у владі страху та голоду, ризикуючи бути легкою здобиччю хижаків. 

Але наш Пастир не тільки рятує, не лише годує та охороняє, Він дає нам життя в усій повноті. Він ділиться з нами Своїм життям, Він віддає все Своє і навіть Самого Себе нам, Його вівцям: «Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали. Я – Пастир Добрий. Пастир добрий кладе життя власне за вівці» (Ів. 10:10–11). 

Більшість людей проводить своє життя в недовірі та страху. Вони до всього ставляться з побоюванням. І правильно роблять. Адже всі інші «пастирі», крім Ісуса, – ошуканці та розбійники. У цьому світі довірливих людей жорстоко ошукують і грабують. Що більше довіряєш – то більше втрачаєш. Але Ісус вводить нас в інший світ, у якому все ґрунтується на вірі та послуху. Тут – що більше довіри до Пастиря, то більше придбань, більше радості, більше благословень. 

Наші стосунки з Пастирем не диктують удари палиці чи міркування користі. У цих взаєминах ми не тільки пізнаємо Його волю, а і Його Самого, який Він є, тому ми вчимося жити одним життям із Ним. Ось як Ісус описує стосунки між Пастирем і вівцями: «Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть» (Ів. 10:27). 

Наш Пастир зробив для нас усе. Він усе дав, усе приготував. Натомість від нас вимагається слухняне наслідування: охоче відгукуватися на голос Пастиря та йти за Ним. Це важлива умова, без якої ми ризикуємо загубитися. 

А що означає слухатися голосу Пастиря? Це означає налаштувати свій слух на голос Пастиря, налаштувати своє серце на прийняття Його слів, налаштувати свою волю на цілковите підпорядкування Його волі. 

Ми можемо слухати голос Пастиря лише тоді, коли здатні розрізняти Його голос з­поміж інших голосів, а також коли готові виконувати почуте. Інакше буває, що голос Пастиря ми розрізняємо, але почуте не сприймаємо, затуляємо вуха, відвертаємось або навіть тікаємо, ховаємося. Чому таке трапляється? Тому що ми не впокорили своє серце й волю на послух Пастирю, ми пасемо себе самі, ми самі обираємо собі шлях, тішимося ілюзією незалежності до першої зустрічі з хижаком. 

Голос Пастиря нагадує, що ми не там, де маємо бути, ми просто загубилися. Голос Пастиря закликає повернутися під Його захист та опіку. Наше лихо в тому, що іноді ми ледве чуємо голос Пастиря, бо зайшли дуже далеко. Що далі від Нього – то більше небезпек. Що далі йдемо – то важче повернутися цілими та неушкодженими. 

Сумна правда полягає в тому, що ми починаємо відгукуватися, точ­ ніше, жалібно звати Пастиря лише тоді, коли потрапляємо в біду. Має бути навпаки: що краще ми чуємо голос Пастиря і що слухняніші Йому, то безпечніше й повноцінніше буде наше життя. 

Також важливо йти за Пастирем. Не просто слухати, а дотримуватися Його наказів, діяти відповідно до Його волі, виконувати почуте. Нам потрібно віддати себе на послух, довірити себе волі Пастиря навіть у звичайнісіньких, повсякденних питаннях. 

Трапляється, що ми приймаємо від Ісуса вічне спасіння, тому віддаємо Йому своє серце, але час, фінанси, бажання, інтереси, амбіції, мрії залишаємо собі. Виходить, що ми очікуємо від Пастиря Христа спасіння у важких ситуаціях, і поки все більш­менш добре, ми продовжуємо самі себе пасти. Ми не йдемо за Ним, ми хочемо, щоб Він приходив до нас за викликом, приходив на допомогу, а потім ішов і не заважав нам жити звичним, уподобаним життям блудних овець. 

Не слухаючись голосу Пастиря і не слідуючи за Ним, ми не тільки наражаємося на багато небезпек, а й позбавляємося благословень. Якщо наш Пастир веде нас до життя з подостатком, то кожна зупинка в дорозі, кожен непослух, кожне свавілля коштуватиме нам дорого: втрачених днів і років, зруйнованих сімей і розірваних стосунків, поразок і падінь, хвороб і травм, шрамів і зморшок. Добрий Пастир знає нас краще за нас самих. Тому Він приготував для нас найкращий, безпечний і цікавий шлях. Усе, що ми маємо робити, – слухатися Його та йти за Ним. 

Відкриваючись нам як добрий Пастир, Ісус пропонує Свою турботу й захист. Немає надійнішого захисника, ніж Він! І немає більшого щастя, ніж слідувати за Ним!