Як вшанувати народженого Царя?

 

Рідко зустрінеш того, хто не любить Різдво. Але за що ми любимо це свято? Чи не привласнюємо ми його собі? Чи любимо ми Ісуса як Спасителя і Царя і тому святкуємо з радістю Його народження? Або ж ми любимо себе і тому святкуємо Різдво як своє свято, свято своїх бажань?

 

Якщо ми любимо Різдво як день народження Ісуса, точніше втілення Бога в Ісусі Христі, то ми не можемо не задаватися питанням: а як саме ми повинні святкувати цей день так, щоб ушанувати, обрадувати, прославити народженого Спасителя?

 

Тут я хочу згадати історію про візит волхвів, щоб узяти з неї кілька простих і важливих уроків для нас і наших днів. До речі, я вірю, що Різдво – це свято Божої простоти. А це означає, що наші уроки мають бути простими, але важливими, застосовними, життєвими. Отже, читаємо в Матвія так:

 

Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому. І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. 

І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з’явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський. 

Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував їх про час, коли з’явилась зоря. І він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому. Вони ж царя вислухали й відійшли. 

І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі.  (Матв. 2:1-12).

Очевидно, що в різдвяній історії волхви представлені позитивними героями. Своїм прикладом вони можуть навчити, що правильне ставлення до Різдва вимагає від нас трьох важливих рішень і дій: шукати, вклонитися, змінитися.

 

Ми маємо шукати

 

Якщо ми дізналися хоч щось про народження Спасителя, ми повинні зробити все, щоб дізнатися більше: “де народжений Цар Юдейський?”. Ми не повинні задовольнятися чутками, цитатами, переказами. Ми повинні залишити звичне життя і піти так далеко, як буде потрібно, щоб на власні очі побачити виконання давніх пророцтв і надій. Ми повинні читати, питати, вивчати, молитися. І все це не для простого знання, але для того, щоб пережити особисту зустріч із Народженим.

 

Якщо ти прочитаєш усі мудрі книжки, але так і не зустрінешся з Ісусом, ти не відчуєш тієї “вельми великої” радості, яку дізналися волхви. Шукай зірку, шукай Божі знаки, які приведуть тебе до Нього. Шукай не заради цікавості, шукай Царя, щоб поклонитися Йому.

 

Книжники Єрусалима знали, де має народитися Христос. Але вони не знали найважливішого – коли. Вони заспокоїлися, задовольняючись своїм книжковим знанням, і на тому припинили свій духовний пошук. Так зазвичай буває з більшість релігійних людей – вони знають зі священних книг, що буде. Але не можуть зрозуміти знамень часу і тому не можуть знати, коли і як збудеться обіцяне пророками. Лише той, хто шукає всім серцем, дізнається – де, коли і як можна знайти Христа. Подумай про себе, чи шукаєш ти Христа як головну мету і сенс усього свого життєвого шляху?

Ми повинні поклонитися

 

Для чого волхви пройшли такий довгий і ризикований шлях? Щоб поклонитися. І вони це зробили всупереч підступам Ірода: “Упавши, поклонилися Йому, і, відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ладан і смирну”. Своїми поклонами і подарунками вони вшанували Немовля як Царя. Але в цьому акті поклоніння я бачу також їхнє особисте сповідання, визнання, свідоцтво: вони прийняли Його як Царя, щоб до кінця життя розповідати іншим про Нього, поклонятися Йому і служити Йому. Поклонитися – це не зобразити, не прикинутися, не відбутися ввічливим кивком. Справжньому Царю – справжнє поклоніння. Подумай, що це означає для тебе особисто – поклонитися Христу як Царю?

 

Ми повинні змінитися

 

Про волхвів ми читаємо, що вони, “отримавши уві сні одкровення не повертатися до Ірода, іншим шляхом відійшли в країну свою”. Ми теж повинні бути слухняними одкровенню Божому, повинні бути готовими піти новим шляхом. Ми більше не повинні слухати Ірода і боятися його. Ми зустріли справжнього Царя, тепер у нас свій шлях, тепер у нас інше життя.

 

Цей світ влаштований так, щоб усіляких заглушати звістку про народженого Царя. Ми читаємо, що Ірод стривожився. У нього були причини не те – він же теж вважався царем. А тут раптом народжується не просто ще один цар, а справжній Цар. Це загроза всім царям і царствам земним, які хочуть тримати людей у рабстві страху і гріха, щоб позбавити їх шансу на зміни. Ось чому Ірод дає волхвам завдання – замість того, щоб вклонитися народженому Христу, вони тепер мають розвідати й донести царю максимум відомостей, щоб допомогти йому зберегти свою владу. Але, побачивши немовля і переживши велику радість, мудреці більше не могли слухати Ірода. Вони зрозуміли, що Ірод – цар не справжній. Вони побачили в Христі Царя царів, Спасителя світу. А тому пішли своїм шляхом, не шляхом Ірода та його слуг. Вони пішли в інші міста і країни як свідки й слуги справжнього Царя.

 

Подумай про себе, як має змінитися твоє життя після зустрічі з Царем?

 

Отже, історія про відвідини Ісуса волхвами вчить нас, що для того, щоби вшанувати народженого Царя не лише словами чи дарами, а й усім своїм життям, ми маємо шукати-прагнути, вклонитися, змінитися.

 

Як ти зустрічаєш це Різдво? Чи вшанував ти народженого Христа?