no
4/Вера/slider

Протестантизм в сучасній Україні шукає свій мейнстрім

Комментариев нет
Протестантизм був і залишається найбільш динамічною конфесією, в якій апріорно стверджується різноманіття підходів, форм, течій. В конфесійному розмаїтті виражаються невпинний богословський пошук, трансформації місіонерських парадигм, активний діалог церкви і суспільства. Для більшості церков характерні особистісна віра, активна християнська позиція, демократизм церковного життя. Водночас подальші узагальнення здатні деформувати багату картину українського протестантизму.
П’ятидесятництво настільки різне, що крім назви церкви мало що об’єднує. Є багато незареєстрованих, майже катакомбних церков, які давно припинили спілкування з «ліберальними», сучасними громадами, інтегрованими в суспільне життя та екуменічні відносини. Я вже не кажу про неоп’ятидесятництво (так звані харизматичні церкви), яке лідери традиційних союзів взагалі не визнають. Так Михайло Паночко в інтерв’ю журналу Decision назвав свій союз «історичною церквою», а харизматиків – «євангельською, неісторичною».
Український баптизм теж не піддається загальним характеристикам з огляду на автономію помісної церкви та постійну конфесійну диференціацію. 30 серпня святкували ювілей світового баптизму в палаці «Україна», але на справді це було свято лише ВСЦ ЄХБ та колишнього ВР ЄХБ, тобто «радянського баптизму». Місіонерські, автономні, братські, біблійні баптистські церкви не були представлені, а саме вони є найбільш динамічними.
Для широкого українського загалу образ протестантизму визначають відносно нові, неопротестантські течії. Проте ці громади, найбільші за кількісними показниками і впливом на медійний простір, є найменш стабільними і прогнозованими. Зазвичай вона орієнтуються на кон’юнктуру ринку і збільшуються за рахунок інших громад, пропонуючи їх нестійким вірним привабливі, але короткотермінові послуги. Саме такі церкви патріарх Філарет у своєму нещодавньому інтерв’ю для Радіо Свобода назвав найбільш небезпечними: «Я их (протестантів. – М.Ч.) разделяю все-таки на протестантские общины, которые давно существуют – баптисты, адвентисты, пятидесятники, лютеране, реформаты – это одни. А вот нас беспокоят тоталитарные секты, которые, на мой взгляд, далеки от христианства. Вот они набирают силу. Потому что законодательство Украины настолько демократичное, что оно позволяет им. Вот от этого православие в целом страдает. И наша церковь это понимает, и Московский патриархат это понимает. А из-за этого разделения не можем приостановить вот это движение. А мы могли бы приостановить, если мы были бы единой церковью» .
На жаль, силовий варіант - зупинити рух нових церков, створити єдину церкву, яка змогла б владно регулювати релігійне життя країни, змінити «настільки демократичне» законодавство - основний рецепт, якій пропонують православні церкви обох патріархатів. Спокуса скористатись привілейованим статусом іноді володіє й традиційними баптистськими та п’ятидесятницькими союзами – старішими серед нових протестантів.
Очевидно, що плюралізм суспільного життя, який є надбанням демократизації українського соціуму, корелює з поліконфесійного життя релігійного. Якщо ми вважаємо демократичний процес незворотнім, то повинні змиритись і з плюралізацією релігійної сфери суспільства. Не можна стверджувати демократичні ідеали для суспільства і водночас діяти в релігійній політиці з позицій сили та монопольного впливу.
Протестантизм був і залишиться різноманітним, спроби його уніфікації наштовхнуться на активний опір вірних, які ще не забули з радянських часів, як бути в переслідуваній опозиції та водночас активно розвиватись.
Головне ж питання для аналітиків полягає у тому, яка з тенденцій в сучасному протестантизмі стане провідною. І тут побоювання релігієзнавців, соціологів, представників інших конфесій щодо новітніх течій цілком виправдані. Доречними виглядають і застереження проти фундаменталізації, радикалізації, сепаратизму деяких протестантських церков.
Український протестантизм перебуває у власних пошуках – пошуках ідентичності і мейнстріму. Головною тенденцією стає осмислена соціалізація протестантизму в міжцерковному та секулярному просторі – через поміркований екуменізм, партнерство з державою та суспільством, інкультурацію в національному контексті. Здається, що неопротестантизм вже пройшов революційну стадію і переходить до інституалізації і соціалізації. Отже, способи вирішення проблемних питань майже завжди знаходяться всередині самих релігійних течій. Держава та інші церкви можуть лише сприяти самовизначенню протестантських течій як національних церков, демонструючи зі свого боку визнання і відкритість до діалогу, заохочуючи до більш тісної співпраці на користь духовних та соціальних потреб суспільства. У спільній праці та відкритому спілкування взаємні фобії та радикалізм зникають чи виліковуються. Таким чином, відповідь на духовні запити особистості, суспільно значущі теми та розвиток національної духовної культури є інтегральними чинниками для протестантської спільноти країни.

Михайло Черенков
author profile image
Abdelghafour

Lorem Ipsum is simply dummy text of the printing and typesetting industry. Lorem Ipsum has been the industry's standard dummy text ever since the 1500s, when an unknown printer took a galley of type and scrambled it to make a type specimen book.

Комментариев нет

Отправить комментарий

no