no
4/Вера/slider

Релігія є і найбільш значущим конфліктогенним чинником, і найбільш потужним миротворчим ресурсом

Комментариев нет

Повний текст інтерв'ю для Українського інституту стратегій глобального розвитку і адаптації https://uisgda.com

Які цінності, на Вашу думку, можуть об’єднати сьогодні українське суспільство – як віруючих, так і невіруючих людей, жителів заходу, сходу, півночі, півдня? Що може бути для всіх об’єднуючим – що дозволить жити разом?
На мою думку, спільними для різних груп суспільства можуть бути цінності християнської традиції. Навіть для невіруючих людей. Звісно, цінності християнської традиції сягають глибше конфесійного та навіть релігійного шару, в певному сенсі, вони співпадають із загальнолюдськими, універсальними. Щоправда, для християнства вони є частиною цілісної картини світу. Так, коли йдеться про гідність людини, християни не просто постулюють це як самоочевидний факт суспільного життя, але й обґрунтовують його тим фундаментальнішим пунктом віри, що Бог створив людину за Своїм образом. Навіть не знаючи, чи не визнаючи останнє, суспільство може будуватися на визнанні людської гідності та відповідних цінностях. Отже я вірю, що християнство може запропонувати універсальну ціннісну систему для самих різних груп і традицій нашого суспільства. Однак для цього слід здолати міжконфесійні конфлікти й дійти згоди між розділеними церковними традиціями щодо спільної ціннісної платформи. Важко уявити, що церква Московського патріархату на це погодиться.

Сьогодні Україна йде чи декларує, що йде в Європу, в європейський цивілізаційний простір. В яких питаннях ми можемо йти на компроміс із тим, що від нас вимагають, а в яких маємо відстоювати свої, можливо, засадничі речі, цінності?
 Наші домовленості з Європою мають стосуватися, перш за все, політичних і економічних питань. І тут звично, що ми будемо вимушені пристати на їхні умови. Хоча навіть ці питання – предмет торгу, дискусій і розумного компромісу. В питаннях цінностей у нас є значно більше свободи. Чому? Тому що Європа – це культурний форум, мультиверсум, добросусідство різних. І ми можемо вимагати, щоб нашу інакшість сприймали з повагою. Звісно, це не стосується тих наших “традиційних цінностей” які підкріплюють собою корупцію.
 Чи співпадають тенденції зміни ролі релігії в житті суспільства на Заході та в Україні?
 Є глобальні тенденції, які тією чи іншою мірою мають вплив і на Україну. Це ерозія традиційної інституалізованої релігії, та одночасне повернення радикалізованих форм релігії в суспільне життя. Релігія повертається у гібридних формах, ми це відчуваємо у повстанні “рускаго міра”, а також у спробах інших конфесій стати державними церквами.
 Глобалізація прискорить процеси секуляризації, чи на нас чекає релігійний ренесанс? На що має очікувати українське суспільство? Як Ви бачите конфесійний ідеал України майбутнього?
Секуляризація змінить характер релігійності, надасть релігії нової динаміки. Релігійні традиції будуть активніше шукати відповідності до нової доби, реорганізуватися. Ті, що тримаються за досекулярне минуле стануть реліктами. Ті, що вимагають монополії, втрачатимуть вплив на молоді покоління. Конфесійний ідеал українського майбутнього – це поліконфесійність, коли жодна з християнських церков не буде користуватися преференціями з боку держави. Тут має бути місце для здорової конкуренції та партнерства.
 Чи порушуються в Україні права на свободу совісті? Які перспективи у державно-церковних відносин в Україні?
Наразі свобода совісті в Україні реалізується достатньою мірою. Нам далеко до абсолютної свободи. Але ми попереду абсолютної більшості країн світу.
 Наскільки доречно, коли українські політики докладають стільки зусиль до створення єдиної помісної церкви? Чи можна це вважати втручанням світської влади в релігійні справи?
Створення єдиної помісної церкви – це позитивна утопія національно свідомих політиків, яка на практиці може обернутися антиутопією. В слові “єдина” вже міститься дискримінація щодо інших. Ніщо не заважає християнським конфесіям жити так, щоб при організаційній окремішності зберігати духовну єдність. Якщо ж хтось починає вимагати структурної “єдності”, то тут без насильства не обійтися. Для держави й церкви модель “єдиної помісної” означатиме повернення на два століття в минуле. Сьогодні про “єдину помісну” говорять лише світові маргінали. Насправді важливе питання – про те, як досягати єдності не структурної, а якісної, духовної. Тобто треба більше думати про якість відносин між традиціями та їх носіями.
 Що можуть запропонувати інтелектуали суспільству для нормалізації конфліктних ситуацій? Зокрема, в Україні? Що можуть зробити українські релігієзнавці для мінімізації конфліктів у релігійній сфері?
 Інтелектуали можуть запропонувати модель відносин між собою та своїми позиціями. Якщо релігієзнавці, філософи, теологи не можуть дискутувати свою різність у мирний спосіб, то це діагноз для всього суспільства. Якщо науковці ти священнослужителі з Донецька та Києва знайдуть можливість відновити діалог, це буде добрим знаком для всіх.
Як щодо декомунізації?

Декомунізація – це необхідний, хоча й болючий план визволення з історичної пастки.  Ми всі ще хворі радянщиною. Більшість навіть не усвідомлює, наскільки. І це основна проблема – суспільство відтворює радянські моделі мислення й поведінки в автоматичному, невідрефлексованому режимі. Радянська символіка – один з механізмів такої історично-ментальної репродукції, тож її однозначно треба позбутися. Чорне минуле треба вирвати як мертвий зуб.

 Наскільки великий у сучасному світі конфліктогенний і миротворчий потенціал релігії? Чи мають українські церкви миротворчий потенціал?
Парадоксальним чином, релігія є і найбільш значущим конфліктогенним чинником, і найбільш потужним миротворчим ресурсом. Якщо релігія заперечує плюральність, вона буде однозначно деструктивною.  Якщо ж вона здатна примирити максималізм своєї віри з присутністю інших,  то  може послужити миротворцем.
 Чи можна говорити про особливу форму секуляризму, яка склалася на пострадянському просторі як наслідок атеїстичної політики часів СРСР?
Секуляризм на пострадянському просторі набув особливої форми, включивши елементи православної ідеології в радянський історичний наратив і відповідний культурний код. Цей мікс дав життя таких гібридним формам як «православний сталінізм». Секуляризм тут у тому, що релігія підпорядкована політично-прагматичному порядку і сприймається не як самостійна цілісність, а як певний ресурс. Результатом радянського експерименту стала втрата сенсів православної традиції, тож залишися лише форми, які стали орнаментом секулярного ладу.
 Які тенденції визначатимуть найближче майбутнє: чи буде змінюватися “полярність” світу? Чи будуть відбуватися “крени” праворуч або ліворуч?

 Майбутнє буде визначатися взаєминами між двома глобальними релігіями – ісламом і християнством: чи зможуть вони приборкати своїх політичних клонів і дослухатись власної глибини? Тримає глобальний релігійний перерозподіл світу, і багатьом здається, що “праві” рецепти можуть захистити статус кво. Очевидно, це не так. Лише традиція, здатна до оновлення в режимі відкритості, може розраховувати на місце в майбутньому.
author profile image
Abdelghafour

Lorem Ipsum is simply dummy text of the printing and typesetting industry. Lorem Ipsum has been the industry's standard dummy text ever since the 1500s, when an unknown printer took a galley of type and scrambled it to make a type specimen book.

Комментариев нет

Отправить комментарий

no