no
4/Вера/slider

Реформація як повернення

Комментариев нет



Ювілей європейської Реформації вже самою своєю величиною переключає нашу увагу на глобальні культурно-цивілізаційні виміри. Нам приємно усвідомлювати всесвітньо-історичне значення Реформації, прилучатися до цього значення і тим самим затверджуватися. «Ми вплинули на те й на це», «завдяки нам усе так розвилося», «ми навчили працювати і заробляти», «ми відвоювали права і свободи» та ін.
Безумовно, це іміджеві тези. Іноді їх потрібно нагадувати, щоб підтвердити право на повагу і думку, щоб не втратити свого місця в історії, не бути забутими і забитими.
У той самий час ці «мирські» значення і смисли навряд чи мають першорядне значення для Реформації як такої, як події духовної, церковної, богословської.
Якщо для історії Нового часу Реформація стала початком майже неухильного прогресу, стала новим стартом, чи стартом нового, то для історії церковної Реформація була поверненням до споконвічного, першого старту, роботою над помилками, звіренням з первісним планом, з першоджерелом.
Без поворотного духовного руху не було б історичного ривка і цивілізаційного прогресу. Саме відновлення віри і вірності Писанню, повернення до свого покликання і своїх джерел додало Церкві нової сили, здатної на сміливу історичну творчість.
Ми часто забуваємо, що Реформація була поверненням Церкви до світу (і перетворенням цього світу) уже в другу чергу. У першу чергу вона була поверненням Церкви до Бога, поверненням Церкви Богові. Церква повертала сама себе Богові. І лише після цього вона могла повернутися до світу і служити світові.
Церква поверталася до Бога, Котрий потім посилав її до світу. Тобто Церква поверталася до світу з місією, отриманою від Бога. Це двояке повернення – звернення Церкви до Бога і світу –  саме по собі є дуже знаменним рухом.
Що це за рух? Відкіля Церква поверталася? Церква поверталася від себе, від зосередженості на собі.
Цей рух дуже важливо осмислити. Питання не в індульгенціях, не у сваволі ієрархів і навіть не в богословських єресях. Це окремі наслідки більш фундаментальної зради, підміни: Церква припинила належати Богові і стала належати сама собі. Церква припинила бути підзвітною і посланою, вона стала центром для себе і для світу. І таке уявлення про себе відкрило двері всіляким зловживанням, виправдало їх.
Церква, що невпинно розширює свою земну автономію, рано чи пізно визнає Бога непотрібним. Ієрархи, які вирішують самостійно вічну долю людей, навряд чи будуть заохочувати їхню особисту віру. Тримати Біблію під замком завжди набагато вигідніше, ніж учити кожного її читати. Володіючи духовними багатствами, Церква завжди схильна привласнювати їх і торгувати ними. Поєднуючи людей по всьому світу, християнство завжди ризикує стати могутньою глобальною системою, що має за мету власні, корпоративні, хоч, можливо, і цілком гідні інтереси.
Якщо ми погодимося, що ці спокуси властиві всім християнським конфесіям, то зможемо нарешті перевести увагу з католицького середньовіччя і замислитися про повернення «нашої» Церкви Богові та Його місії.
Церква не належить собі. Вона існує в посланні, у русі, що служить. Тут я хочу акцентувати місіональний (missional) аспект Реформації. Бо саме наше розуміння Церкви в контексті Missio Dei повертає їй належне, але аж ніяк не центральне місце. При цьому дуже хочу уникнути примітивних тлумачень Реформації в ракурсі місії Церкви.
Справді, тема Реформації не дуже зручна для того, щоб «попроповідувати», чи «поєвангелізувати». Не все так просто. Так, це тема місії. Але такої місії, що потребує не підібраних заздалегідь цитат з Біблії, але живого і творчого свідчення. Така місія жадає від Церкви критичної самооцінки, смиренності у світлі свого історичного досвіду, повернення себе Богові, вручення себе Йому заради Його місії. Адже для того, щоб передати світові Євангеліє, Церква сама повинна повернутися до нього.
Отже, Церкві постійно загрожує зосередженість на собі, захопленість собою, самодостатність, екклесіоцентризм. Реформація нагадує про цю небезпеку – не тільки католикам і православним, але й самим протестантам. Нам потрібно не просто повернутися кудись. Нам потрібно повернути і довірити себе Богові. Лише розмикаючи систему, лише в слухняності Євангелію, лише у смиренному (і такому, що упокорює) служінні Богові та ближньому Церква може бути собою. І лише будучи собою, Церква може щось значити для світу.

author profile image
Abdelghafour

Lorem Ipsum is simply dummy text of the printing and typesetting industry. Lorem Ipsum has been the industry's standard dummy text ever since the 1500s, when an unknown printer took a galley of type and scrambled it to make a type specimen book.

Комментариев нет

Отправить комментарий

no