Реформація в постконфесійній перспективі

Ми можемо зберегти вірність Реформації лише тоді, коли приймаємо і творчо продовжуємо її лінію, у тому числі виправляючи старі помилки і невдачі. Основна невдача – конфесіоналізація християнства. Відповідно, немає більш важливого завдання, ніж відкриття постконфесійної перспективи для продовження Реформації. На мій погляд, така перспектива відкривається не через змішування або скасування конфесійних меж, але через розуміння їх умовності та прозорості.

Найпростішим і найважливішим відкриттям може бути відкриття своєї відкритості, незавершеності, частковості. У цьому сенсі присутність протестантизму як конфесійного вираження Реформації є необхідною умовою для оновлення історичних церков. 

В особі протестантизму Реформація знайшла свою конфесійну суб’єктність. Але продовжитися вона може лише тоді, коли всі суб’єкти-конфесії зможуть відкритися один одному в спільному зверненні до Євангелія.

Протестантизм має послужити оновленню історичних церков, але також, у свою чергу, повинен оновитися в залученні до їхньої багатої спадщини. Ось чому майбутнє протестантизму в Україні нерозривно пов’язано з долею православ’я.

Тут я хотів би звернутися до ідей реформатського богослова Пітера Лейтхарта і спадщини православного мислителя отця Олександра Меня.

У своїй книзі «Кінець протестантизму» богослов Пітер Лейтхарт відкриває постконфесійну перспективу Реформації саме у світлі цього конфесійного кінця: «Реформація ще не завершена, але протестантизм вже чи мусить бути завершений».

Він характеризує протестантизм як «негативну теологію», згідно з якою бути «протестантом означає бути не-католиком». Замість такого негативізму «протестантизм має дати дорогу реформованій версії католицизму», в якій не буде місця крайнім домаганням папізму, месі, молитвам Марії або святим, яка наголошуватиме на спасінні вірою як Божому дарі й на тому, що всі традиції повинні відповідати Святому Письму. Більш того, такий реформований католицизм зможе збагатити і протестантів, акцентуючи роль общини, цінність традиції, місце літургіки, силу естетики, аспект сакраменталізму, герменевтику поваги (тлумачення Писання з повагою до передання), публічні й національно-культурні форми свідчення.

Ідеї ​​Пітера Лейтхарта дуже важливо почути й осмислити. Бо без подолання родової травми європейського протестантизму – я маю на увазі антикатолицький запал – Реформація як справа загальноцерковна навряд чи можлива. Але для протестантизму українського є своя родова травма – «православна», пов’язана з цілим комплексом суперечностей у відносинах з православною традицією. На жаль, навіть на сьогоднішній день, дуже мало спільного ґрунту і спільних позицій. Православ’я потроху стає українським, але ніяк не стає євангельським. Іноді в мене виникає враження, що КП і МП справді відрізняються лише однією літерою. Націоналізувати християнство ще не означає його реформувати.

Поки я не можу назвати ближчого православного родича для євангельських протестантів, ніж отець Олександр Мень. Що з його спадщини може бути цікавим? На це запитання добре відповідає біограф отця Олександра Володимир Ілюшенко: «Ми успадковуємо традицію відкритого християнства, яку отець Олександр розвинув і оновив. Християнства, що сприймається не як теорія, не як звід правил, заборон і наказів, а як нове життя, що перетворює людину. Християнства, відкритого всім вітрам історії, розкритого назустріч людині, що говорить з людиною зрозумілою їй мовою, відкритого світу і його проблемам. Воно, це християнство, засновано на вірі, любові та свободі... Для цього християнства характерні терпимість, сприйнятливість, чуйність до інших традицій, повага до особистості, діалог зі світом і людьми, пошуки загальнохристиянської і загальнолюдської єдності. Відкрите християнство мало схоже на «побутове, обрядове православ’я з його стилізацією, єлейністю і «віщуванням» (слова отця Олександра). І воно неминуче стикається з іншою, закритою моделлю християнства – «християнством» відсталим, мертвущим, що принижує людину, яке вміє тільки  будувати стіни, споруджувати барикади, ставити межі. Його прихильники – це духовні прикордонники або конвойні вартові, закон яких: крок вправо, крок вліво – відкриваємо вогонь. Скрізь їм ввижаються єресі, ухили... Для закритої моделі християнства характерні вузькість, шовінізм, агресивна релігійність, культурний егоцентризм, духовний сепаратизм. Це конфронтаційна модель, яка не може існувати без ворога. Пошуки і знищення ворога стають сенсом життя. Любов, терпимість, відкритість – це все пов’язано, це все одне. Ненависть, нетерпимість, закритість – це теж пов’язано, це теж єдиний комплекс».

Про таке відкрите християнство можна сказати словами отця Олександра: «Християнство лише починається». І це означає не тільки перспективу (можливість відбутися, розвинутися), але також невдачу того, що вже було. Після двох тисячоліть історії християнство лише починається. Після п’ятисот років власної конфесійної історії протестантизм лише починається. І тисячолітнє православ’я лише починається. У цьому сенсі історією не варто вихвалятися. Все, що є закритим у своїй історії; все, що не може чи не хоче відкритися до загальнохристиянського масштабу і загальнохристиянського євангельського джерела, не має перспективи.

Відкрите православ’я – частина відкритого християнства, в якому є місце і відкритому католицизму, і відкритому протестантизму. Вони всі відкриті до Євангелії як Слова Божого, до служіння людям, до повноти і різноманіття церковних традицій.

Завдання Реформації не в тому, щоб всі православні та католики стали протестантами, але в тому, щоб всі вони стали євангельськими. Завдання в тому, щоб українські протестанти були євангельськими протестантами, а українські православні були євангельськими православними. 

Справді, якщо протестанти знають, що значить бути євангельськими, то чому б не поділитися цим досвідом, цим знанням, цим реформаторським імпульсом? 

І якщо українські православні християни здатні побачити себе частиною різноманітного християнства, то чому б їм не прийняти цей імпульс всерйоз як дар і шанс власного оновлення?

Література

1.     Peter J. Leithart. The End of Protestantism. – URL: https://www.firstthings.com/web-exclusives/2013/11/the-end-of-protestantism

2.     Илюшенко В. Отец Александр Мень. Жизнь, смерть, бессмертие / В. Илюшенко. – Москва: ЭКСМО, 2013.