no
4/Вера/slider

Через відродження церкви – до духовного відродження суспільства

Комментариев нет
Через відродження церкви – до духовного відродження суспільства
Асоціація «Духовне відродження» євангельських християн-баптистів


В середовищі євангельських церков не так багато місій, які б мали багаторічну історію та стратегічне бачення на майбутнє. Більшість проектів виникають заради кон’юнктурних ситуацій і зникають, коли змінюються політичні або фінансові можливості. «Духовне відродження» - одна з найстаріших та найвідоміших місіонерських організацій. Багатий досвід і постійний самоаналіз дозволяють розвиватись і постійно реформуватись навіть на тлі кризи церков та їх місії. Вже сама назва дозволяє поміркувати про подвійну місію організації – духовне відродження суспільства силами євангельських християн-баптистів, а з іншого боку, відродження самих баптистів, яким зміни потрібні не менше, ніж суспільству.
Хоча офіційно асоціація була утворена у 1992 р., її витоки сягають тридцятих років минулого століття, коли емігрант Петро Дейнека почав міжнародне служіння допомоги віруючим у СРСР. Засноване Дейнекою «Слов’янське євангельське товариство» сімдесят років активно працювало по обидва боки залізної завіси. Мільйони книг перетинали кордони у кейсах з подвійним дном, через дипломатів та туристів. Можливо, саме духовна література, свіжі та глибокі ідеї «духовного відродження» особистості та країни в цілому зруйнували імперію зла.
Син Петра Дейнеки став засновником нової організації, поклавши в її основу принципи екуменізму, соціальної відповідальності, партнерства з демократичними урядами. Асоціація «Духовне відродження» розпочала свою активну місійну діяльність в Москві, але згодом були утворені національні центри в Києві, Мінську, Тбілісі, Ризі. Структура від самого початку була децентралізованою, тобто зорієнтованою на регіональну специфіку та самоврядування.
Першим масштабним проектом «Духовного відродження» став «Проект-250», мета якого полягала у підготовці місіонерів та заснуванні 250 нових церков. Біля 5000 лідерів євангельських церков пройшли спеціальні курси. В результаті їх праці виникла тисяча нових церков. Радикалізм ідеї визначався конфліктом традиційних євангельських церков та нових лідерів, які мали бачення сучасної та місіонерської церкви. Акцент було зроблено не на конфлікті всередині церков та їх переформатування, а на створенні здорової альтернативи у вигляді нової спілки місіонерських церков. Водночас проводились семінари, курси, тренінгі для пасторів, викладачів недільних шкіл, молодіжних лідерів, тобто тих служителів нової формації, з яких росли команди місіонерських церков. Місія допомагала фінансовими та освітніми ресурсами на перших роках становлення церков, очікуючи, що поступово громади стануть самостійними і в свою чергу зможуть виступити засновниками нових церков. Слід визнати, що плани «Проекту-250» виявилися утопічними, багато церков свідомо обирали залежність, уникаючи фінансової відповідальності.
«Духовне відродження» допомогло національним союзам церков ЄХБ створити систему дитячого та молодіжного служіння, започаткувало глобальну систему видання та розповсюдження книг та періодики для молодих лідерів (власне видавництво, десятки магазинів, виставок, міжнародних проектів). В допомогу місіонерському служінню надруковані сотні найменувань книг, більшість з яких є унікальними видавницькими проектам. Так через проект «Біблійна кафедра» всі учбові заклади Євро-Азіатської акредитаційної асоціації євангельських шкіл отримали якісні навчальні посібники та наукову літературу по базових напрямах підготовки. Слід зауважити, що видавництво «Духовне відродження» співпрацює переважно з національними авторами і заохочує молодь євангельських церков розвивати свій творчий потенціал.
Зважаючи на глибоку соціально-економічну кризу перших років після колапсу СРСР, багато уваги приділялось гуманітарній допомозі. Через церкви, сиротинці, лікарні розповсюджувались мільйони тон благодійних подарунків для дітей та хворих. Сьогодні місія працює для дітей Чорнобильської зони відчуження, «дітей вулиць» Москви, постраждалих сімей Беслана. Щороку проводяться сотні літніх таборів, в яких діти та молодь мають можливість не тільки оздоровитись, але й можна не тільки оздоровитись.
З 2005 р. «Духовне відродження» підтримує мережу християнських організацій «Risk Network», яка консолідує досвід та ресурси тих, хто працює з дітьми груп ризику. Проводяться конференції з проблем постінтернатної адаптації, психологічного консультування, семінари для тих, хто бажає прийняти у свою родину сиріт.
Щороку з ініціативи «Духовного відродження» проходять семінари та конференції з питань соціального служіння ВІЛ-інфікованим, профілактики небезпечних соціальних хвороб.
Місія зробила у розвиток національних церков багатомільйонні інвестиції. Це і фінансова підтримка місіонерів, і будівництво сотень нових церков. Одночасно у штаті місії було майже 400 місіонерів. Більшість з них - українці, які присвятили своє життя проповіді євангельського християнства «братським» народам Росії, а нині страждають від дискримінації з боку влади та своїх російських одновірців.
Проте сотні новеньких молитовних домів та тисячі місіонерських груп (малих церковних громад) залишаються без пастирів, без підготовлених церковних служителів. Очевидно, що потрібні нові моделі церковного управління, типи лідерства, форми служіння, яких не варто очікувати від старого, радянського покоління баптистських лідерів. Саме тому головним пріоритетом місії стала смілива візія нової генерації служителів – ініціативних, соціально відповідальних, компетентних, вільних від радянської спадщини. За словами президента «Духовного відродження» Сергія Рахуби, «Бачення місії – покликати нових лідерів до активного служіння, сформувати їх мотивацію до поступових змін у церкві та суспільстві. Нова генерація компетентних та посвячених лідерів може багато змінити – відновити місіонерських дух церкви та відродити суспільство, просуваючи Царство Боже на пострадянському просторі».
Національні команди «Духовного відродження» працюють в Україні, Росії, Білорусі, Молдові, Казахстані, Узбекістані. Місія має представницькі центри в США, Канаді, Великій Британії.
«Духовне відродження» працює переважно з баптистськими церквами, але відкрито до співпраці з широким колом інших євангельських церков і послідовно дотримується не конфесійної, незалежної позиції.
В останні роки місія виступала ініціатором круглих столів та конференцій, присвячених обговоренню кризової ситуації в євангельських церквах та їх місіонерській діяльності. На відміну від церков, які пишаються власними традиціями і працюють на внутрішні інтереси, кредо місії полягає в тому, що принести добрі зміни в суспільство може лише та церква, яка сама відкрита до змін. Тому духовне відродження для суспільства можливе лише через духовне відродження церкви. На це складне, але важливе завдання працює асоціація «Духовне відродження».
24-25 жовтня 2008 р. під проводом лідерів асоціації був проведений міжнародний форум «Місія сьогодні: історія, аналітика, нові підходи. Перспективи міжнародного партнерства в країнах СНД» (м. Ірпінь, Київська область). У християнських медіа форум назвали антикризовим, тому що в його основних тезах йшлося про кризу і водночас про нові можливості, які вони відкриває. Більш ніж 250 лідерів з 20 країн обмінялись досвідом служіння і оцінками ситуації у глобальному християнстві та місії церкви. Керівників місій, пасторів церков, богословську професуру об’єднала занепокоєність кризовими тенденціями в місіонерській праці та стагнацією церковного розвитку. Якщо в країнах Азії, Африки та Латинської Америки євангельські церкви зростають, то в Європі їх чисельність катастрофічно зменшується.
Доповідачі звернули увагу, що міжнародна допомога та праця тисяч західних місіонерів в СНД не принесли очікуваних результатів, а національні церкви не змогли ефективно використати запропоновані ресурси і втратили унікальні можливості стати самодостатніми. Фінансова залежність від Заходу призвела до того, що майже не розвивались внутрішні ресурси і формувався комплекс бідних та відсталих пострадянських націй.
Соціальний євангелізм (відкритість до суспільства та соціальна відповідальність), заснування нових церков (а не «перебудова» старих), неформальні підходи до християнської освіти та формування нової місіології були визначені як стратегічні напрями місії. Соціальний євангелізм передбачає безпосередній зв’язок проповіді з благодійністю, християнською культурою та просвітою. У країнах СНД існує проблема культурного відчуження між євангельськими християнами та православним суспільством, або мусульманською більшістю, тому необхідні локальні моделі інкультурації, контекстуалізації проповіді у національних культурах. Вчення про Втілення та кенозис можуть бути основою для контекстуальної місіології.
Заснування нових церков залишається одним з пріоритетних напрямів місії. Замість того, щоб витрачати сили на зміну традиції, місіологи запропонували зосередитись на створенні нових церков з сучасними формами служіння і новими методами місіонерської праці. Засновники місій «Світло Євангелії» та «Добра звістка» у своїх доповідях засвідчили, що саме в місіонерських церквах успішно формувались нові генерації служителів і пройшли апробацію більш ефективні моделі служіння.
Підготовка нових лідерів, здатних відповідально та компетентно продовжити справу місії в умовах глобальної кризи залишається найбільш актуальним завданням для євангельських церков СНД. На цей виклик має відповісти християнська освіта, яка разом з фундаментальною богословською підготовкою дає орієнтацію на місію, має практичну спрямованість. Водночас стає очевидним брак компетентних лідерів, які були б авторитетними серед суспільства, а не тільки у стінах власної церкви. Директор «Спілки студентів-християн України» Денис Гореньков звернув особливу увагу на те, що найбільша та найактивніша аудиторія – студентська – залишається майже недосяжною, бо праця з молоддю вимагає не тільки посвячення, але й ерудиції, фахової підготовки, конфесіональної незаангажованості. Освіта, наука, культура – нові, ще не відкриті місіонерські поля. Майбутнє євангельських церков та їх місіонерських успіхів залежить від того, чи знайдуть вони шлях до молодих поколінь, чи збудують мости від церкви до суспільства.
«Антикризовий» форум став початком широкої та часом гострої дискусії серед євангельських церков СНД про глибинні причини кризи місіонерства та можливі шлях виходу з неї.
20 травня 2009 р. в Ірпінському офісі «Духовного відродження» пройшов круглий стіл «Яким бути церквам завтра? Місія та реформація», в роботі якого прийняли участь представники церков та місій з більшості регіонів України. Учасники констатували, що стагнація церковного розвитку та зниження ефективності місіонерської діяльності вимагають радикальним чином переосмислити підходи до місіонерства та традиційні моделі церковного служіння. Як виявилось, євангельські церкви досі не напрацювали оригінальних моделей організації церков, релевантних до національної культури та ефективних у місіонерському служінні. Тисячі церков, заснованих у роки релігійної свободи, не виросли з малих груп до повноцінних громад. Незважаючи на високу зацікавленість досвідом західних мегацерков, стабільно зростаючі багатотисячні національні церкви залишаються скоріше виключенням, ніж правилом. Образи здорової та успішної церкви бачаться по-різному, але більшість лідерів визнає, що з їхніми церквами «щось не так». Вочевидь, традиційні церкви буде конче складно реформувати (а може й не варто це робити), тому питання дискусії торкались перш за все нових церков – яким шляхом їм розвиватись, які моделі обрати чи сформувати, що змінити та переосмислити у служінні, щоб воно стало плідним. Цікаву метафору запропонував пастор молодіжної церкви у Києві Деніс Кондюк: «Мі звикли бігати спринт та очікувати швидкої перемоги, але сьогодні варто вчитись бігати крос і навіть марафон. Церква має готуватись до послідовної та системної праці на далеку перспективу».
Гострі дебати викликали питання про роль церкви у сучасному суспільстві. Чи потрібна реформація сучасній церкві? Що необхідно змінити у ставленні церкви до суспільства, щоб люди звернулись до Бога? Як наблизити церкву до суспільства, але не змішати їх інакшості?
Резонансним був виступ Миколи Романюка, пастора Ірпінської біблійної церкви, директора Інституту підготовки церковних служителів, здобувача Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди. Зокрема, він наголосив на важливості простоти та відкритості церкви до суспільства та змін: «Церква має небезпеку продукувати і уділяти духа підозрілості і закритості, байдужості і недовір’я. Ми маємо небезпеку проголошувати «іншу Євангелію» закону і дрескоду, букви і форми. Коли приходить «інше» відходить суттєве, правдиве, і що найстрашніше, оте «інше» не живе, воно не несе собі животворящого начала – навпаки, воно заморожує і умертвляє. Певен, Павлове застереження про втрату простоти сьогодні звучить нашим українським баптистським церквам. Часто брати і сестри з старіших церков простотою називають невіґластво та наглість, невченість та невихованість. Для багатьох молодих церков простота – це свобода від форм старих церков. Простота, прямота, щирість є прямою протилежністю складності та застиглості церковних форм і культу, складності правил та приписів. Спрощення церковного служіння й культу зробить служіння ясним для сучасних людей. Євангельська простота у Христовій любові – саме вони відрізняли нас, штундистів, баптистів, євангельських віруючих від історичних церков. Цінність простоти була адекватною в абсолютно ворожому середовищі Російської імперії у ХІХ і ХХ ст. Вона ж, думаю, буде найадекватнішою у глобалізованому ХХІ ст.».
Аналіз кризових тенденцій у євангельських церквах підводить до висновку, що саме молодому поколінню належить роль реформаторів. На сьогоднішній день більшості церков не вистачає служителів (третина з них не має пресвітерів, а інші потребують омолодження кадрів). Засновники церков та будівники молитовних домів часто не мають, кому передати духовну відповідальність, опіку над душами, а між тим це служіння важливіше споруд чи тимчасових проектів.
У відповідь на нагальну потребу наситити новими лідерами місіонерські церкви та їх служіння був ініційований рух «Школа без стін». «Школа без стін» - це неформальний підхід до мотивації та підготовки молодих лідерів помісної церкви до практичного служіння. Сформувати активну християнську позицію та допомогти зробити перші самостійні кроки у служіння своїм покликанням – мета «Школи без стін». «Школа без стін»» - це не тільки семінари, але також можливості цікавої практики в рамках соціальних проектів «Варто жити», молодіжних конференцій «Християнин нашого часу», театральних фестивалів, школи молодіжного лідерства «Перспектива», клубів «Твоя перспектива», «Тема», «Sky life», дитячих та підліткових Олімпійських ігор і т.п.
Керівник баптистської молоді Білорусі Михайло Корнєв бачить у «Школі без стін» спосіб активізації та адаптації молодих людей до нових умов служіння: «Світ швидко змінюється і церква має адекватно реагувати на ці зміни. В Школі формуються лідери майбутнього, які зможуть продовжити естафету місії після нас».
Член наглядової ради «Школи без стін», благовісник Олексій Мельничук нагадує, що «В ранній церкві богослов’я належало помісній громаді, але потім, на жаль, стало справою ченців чи професорів». «Якщо ідея «Школи без стін» стане зрозумілою для широкого християнського загалу, воно зможе перерости в євангельський рух наставництва та духовного виховання, через що церква знову має стати центром активної духовної освіти і обновитись у служінні навколишньому світові», - запевняє цей відомий служитель.
Сьогодні у пострадянських суспільствах нове покоління молоді грає все більш активну роль, але воно потребує підготовки та мотивації, щоб повести церкву у майбутнє. Двері перед християнами відчинені, але церкви зберігають обережну дистанцію від суспільства. На думку ініціаторів «Школи без стін», церкві потрібно бачення, яке надихає на активне служіння по інших бік церковних стін.
Американський богослов Тед Ворд, професор Trinity Evangelical Divinity School у своєму аналізі служіння «Школи без стін» підкреслює: «Дуже часто школи будують стіни відчуження між вчителями та студентами, відокремлюючи напрями, класи, рівні. Іноді стіни відділяють освіту від реального життя. Ініціатива «Школи без стін» нагадує нам, що освіта – це значно більше, ніж сидіння за партою. Практична освіта відкриває нові шляхи і надихає до дії».
За п’ять років служіння «Школи без стін» цей рух розширив географію свого впливу з європейської частини на Кавказ та Середню Азію. Щороку в 60 групах навчається більше 2000 студентів.
Освітній процес організований як серія щомісячних семінарів на базі помісної церкви, які служать її потребам, але не обмежуються її кордонами і закликають до активного служіння суспільству. Теми основних семінарів розкривають фундаментальні істини в актуальному форматі: «Основні принципи віри для життя і служіння», «Духовне формування сучасного лідера», «Християнське консультування», «Євангелія в сучасній культурі», «Соціальне служіння: принципи та форми», «Місія церкви учора та сьогодні», «Як підготувати ефективну проповідь», «Керівництво молодіжним служінням», «Біблійна етика для сучасного світу».
«Школа без стін» як програма загальнодоступної та мотивуючої місіонерської підготовки корелює з ідеєю «Церкви без стін» як відкритої до суспільства, спрямованої не на власні інтереси, а на духовні запити простих людей. Як не парадоксально це звучить, але церква існує не для християн, а для нехристиян. Нагадати цю просту і водночас важливішу для християн істину намагається «Духовне відродження» через служіння «Школи без стін» та інші проекти, покликані відродити церкву для активного служіння суспільству.

Веб-ресурси Асоціації «Духовне відродження»
Офіційний сайт - www.asr.ru
«Школа без стін» - www.bez-sten.com
Молодіжний веб-журнал - www.linguafranca.su, www.oja.ru
Молодіжна школа «Перспектива» - www.youth.asr.ru
Національна мережа організацій по служінню дітям груп ризику - www.risknetwork.ru
Служіння християнських театрів - www.mirkukol.ru

Керівництво Асоціації «Духовне відродження»
Сергій Рахуба – президент, випускник Moody Institute, місіолог (Чікаго, США),
Михайло Черенков – віце-президент, доктор філософських наук (Відділення релігієзнавства Інституту філософії), мешкає в м. Ірпінь (Київська обл.),
пастор Павло Токарчук – директор російського представництва (м. Москва),
Руслан Чернов - директор українського представництва (м. Ірпінь),
епископ Генадій Бруцький – директор білоруського представництва (м. Мінськ),
пастор Володимир Убійвовк – директор молдавського представництва (м. Кишинів), випускник Празької семінарії,
пастор Федір Мокан – директор «Школи без стін» (м. Санкт-Петербург), випускник Університету UNISA.

Консультативна рада Асоціації «Духовне відродження»
Пастор Олексій Мельничук (м. Сакраменто), пастор Григорій Комендант (м. Ірпінь), пастор Сергій Головін (м. Симферополь), пастор Юрій Сіпко (м. Москва), пастор Валерій Антонюк (м. Полтава)
author profile image
Abdelghafour

Lorem Ipsum is simply dummy text of the printing and typesetting industry. Lorem Ipsum has been the industry's standard dummy text ever since the 1500s, when an unknown printer took a galley of type and scrambled it to make a type specimen book.

Комментариев нет

Отправить комментарий

no