Породільні страждання нового світу

Перша публікація: Слово про Слово

Підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: «Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?» Ісус же промовив у відповідь їм: «Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто прийде в Ім’я Моє, кажучи: Я Христос. І зведуть багатьох». Мт. 24:3–5

Запитання учнів нам здається надзвичайно актуальним і зрозумілим. Як і вони, ми відчуваємо тривогу, тому що руйнується звичний світ, насувається хаос. Як і в той далекий час, ми запитуємо: як розуміти події, як упізнати наступаючий кінець, як передбачити й підготуватися? Ми хочемо знати ознаки й терміни. Але у відповідь чуємо: «Стережіться, щоб вас хто не звів».

ГОЛОВНА ОЗНАКА

Нам здається, що Христос уникає відповіді, але це й є Його відповідь. Він хоче, щоб ми стежили за собою, не спали. Для Нього це важливіше за будь-що інше – важливіше, ніж цікаві факти, підрахунки, розслідування та дискусії.

Водночас у Його пораді берегтися зваблювання є пряма відповідь на питання про головні ознаки останнього часу. 

Омана і є головною ознакою кінця. Омана – це солодка, приємна неправда. Зваблюють із підступною усмішкою й при цьому нічого не вимагають, окрім згоди на брехню, зраду та відступ.

Звичайно, зваба загрожувала завжди, але зараз ця загроза досягла немислимих масштабів. І це зближує наш час із пророцтвом Христа, коли переважна більшість буде служити брехні та переслідувати тих небагатьох, хто залишиться вірним істині. «На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть ненавидіти всі народи за Ймення Моє. І багато хто в той час спокусяться, і видавати один одного будуть, і один одного будуть ненавидіти. Постане багато фальшивих пророків, і зведуть багатьох. І через розріст беззаконня любов багатьох охолоне. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний!» (Мт. 24:9-13).

НЕЧИСЛЕННІ

Зверніть увагу, як часто в цих віршах звучить слово «багато»: багато спокусяться, багато зненавидять, багато зрадять, багато охолонуть у любові. А «витерпить» – в однині. Вірний майже завжди самотній, вірні завжди в меншості.

Ця диспропорція, разючий контраст між багатьма й небагатьма, натовпом і одиницями, – ознака останнього часу. Якщо ви бачите навколо себе, як більшість легко погоджується з неправдою і гріхом, можете бути впевнені: КІНЕЦЬ близький.

Трохи соціології. Як говорять дослідники, для того, щоб якась соціальна група стала впливовою і могла змінити суспільство в цілому, їй потрібно досягти 5% від загальної чисельності. На сьогодні чисельність євангельських християн у пострадянських країнах коливається в межах 1%. Євангельські віруючі – явно в меншості.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ КОЖНОГО

Масове зваблення повинне нас лякати куди сильніше, ніж війна. Чому? Бо війна, як правило, не в нашій владі, а ось піддатися або не піддатися спокусі – наша відповідальність.

Ось чому Христос попереджає про спокуси й лише потім продовжує мову про війни та інші нещастя: «Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому. Але це не кінець ще. Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями. А все це початок терпінь породільних» (Мт. 24:6-8).

ЦІНА ІСТИНИ

Христос попереджає, щоб ми стежили не за зовнішніми подіями, але за собою, тому що основна загроза походить не від духу війни, але від духу зваблювання. Жертв пропаганди набагато більше, ніж жертв війни.

На тлі загального сну ті деякі, що не сплять, повинні свідчити про істину (Мр. 13:9): «Пильнуйте ж самі, бо вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів та до царів ради Мене, на свідчення їм».

Свідчення – аж ніяк не легка й весела розповідь про побутову подію, не шоу й не оплески, не солодка вата й не розваги. Християнське свідчення пов’язане з мучеництвом. Це коли я свідчу про те, що тільки Христос – Господь, що істина – не думка більшості, а Його воля. Як ви розумієте, це не подобалося багатьом і раніше, і не може подобатися сьогодні. Саме за це перших християн розпинали, віддавали на розтерзання звірам. Саме за це можна накласти головою і сьогодні.

Коли більшість називає чорне білим, коли про істину мовчать, коли страх паралізує, тоді свідчення вірних набуває особливої цінності. Я впевнений, що Бог готує нас не для тихих і мирних часів, але для сміливого й мужнього свідчення під час масового відступу.

Свідчення народам – це не тільки поширення Євангелія в мирний і спокійний час. Свідчення прямо пов’язане з війнами, катастрофами та переслідуваннями.

Свідченням буде мудра й терпляча поведінка християн серед лих.

На тлі загального зваблювання вони будуть зберігати здоровий глузд і вірність Христу. Вони не дозволять маніпулювати собою, і вони не будуть торгувати своїми переконаннями. Вони будуть відділяти істину від брехні й проголошувати її сміливо і голосно.

ДОРУЧЕННЯ

Те, що нам довелося жити в дні масового зваблювання, – не трагедія, а привілей. Божа довіра й доручення, можливість послужити сонним людям протверезним словом істини. Ми потрібні Йому, і Він готує нас: «…дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи суперечити їй всі противники ваші» (Лк. 21:15).

Ми знаємо, що «проповідане буде це Євангеліє Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець» (Мт. 24:14). Але що буде являти собою ця проповідь? Не тільки і не стільки телепередачі, глянцеві журнали, подарункові видання Біблії, концерти та місіонерські поїздки. У першу чергу знадобиться сміливе слово мученика, яке розганяє пітьму й відкриває правду, викриває зговірливу більшість і прославляє єдиного Господа. Найкращим свідченням древньому Римові, який шукав лише хліба й видовищ, був крик вмираючого, але не зламаного християнина: «Ісус – Господь!» Найкращим свідченням сучасному світові, одурманеному пропагандою і споживацтвом, буде все те ж слово: «Ісус – Господь!» Це сміливе сповідання викликає ненависть світу, але саме воно владно торкається відкритих сердець.

ШЛЯХ ЗВАБЛЮВАННЯ

Панування Христа заперечують не лише мечем, але й напівправдою, не тільки погрозою, але й принадністю. Основна небезпека зваблювання не в тому, що люди помиляються, не розуміють, не усвідомлюють. Кожен із нас може заплутатися, обманутись у своєму виборі, але якщо не стежити за собою, то брехня посилюється й губить. Найстрашніше, що омана веде до зради Христу й царюванню Його. Всі, що вступили на дорогу брехні, рано чи пізно приймають брехню за правду, антихриста за Христа, князя світу цього за Господа.

Нам починає здаватися, що «Царство, і сила, і слава» належать не Богові, бо Бог далекий, а дияволу, оскільки він ближче й більш корисніший. Іноді здається, що те, що ми так довго просили в Бога, може легко й швидко дати диявол чи його слуги. Тоді замість Христа ми починаємо поклонятися антихристові.

Нас зваблює мистецтво пропаганди, чарівність розпусти, влада зла, рейтинги, самовпевнені промови, популізм, підтасовування, красиві картинки, думки експертів, обіцянки й перемоги. Проте варто пам’ятати попередження Христа, що лжехристи прийдуть під Його ім’ям, що зло не буде називатися злом, але вбереться у світлий одяг. «Бо повстануть лжехристи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити ознаки та чуда, щоб спокусити, як можна, і вибраних. Але вистережіться! Я сказав вам усе наперед» (Мр. 13:22-23).

ВНУТРІШНІЙ ВОРОГ

Гоніння прийдуть не тільки ззовні. Поділ і ворожнеча проникнуть у середовище віруючих людей. «І видасть на смерть брата брат, а батько дитину. І діти повстануть навпроти батьків, і їм смерть заподіють. І за ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний!» (Мр. 13:12-13). Насправді дивує не сила зла, а те, що зло може звабити навіть добрих людей. Турбує не стільки чисельність й жорстокість ворогів, скільки зрада друзів.

Точно так само, як замість Царя будуть неправдиві царі, замість Христа – лжехристи, так само замість Церкви будуть церкви-підробки. Звичайно, люди будуть відчувати різницю й обман, але далеко не кожен захоче ризикувати своїм благополуччям або своєю головою, ставлячи «зайві запитання».

«Стежити за собою» означає затверджуватися в здоровому євангельському вченні, зберігати єдність і спілкування з вірними, розпізнавати духів, не брати участі в ділах темряви й викривати їх. Все це зміцнює в нас імунітет до пропаганди.

СИЛА ВІРНОСТІ І РАДІСТЬ ПЕРЕМОГИ

Пильний християнин ставить собі запитання: «Хто Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресіння з мертвих Ісуса Христа, на спадщину нетлінну й непорочну та нев’янучу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з’явитися останнього часу» (1 Петра, 1:3-5).

Пильний не розмінює себе на думки й сенсації, не дивиться телевізор до запаморочення або нестями. Він стежить за собою, звіряючи себе з Христом, не втрачаючи Його з поля зору. Він боїться одного – залишитися без Христа, зрадити собі та Йому.

Хто боїться Бога й найбільше цінує вірність Йому, той не боятиметься воєн і військових чуток, гонінь і лих. «Початок терпінь» він сприймає з радістю, бо ці «терпіння» не на смерть. Це породільні страждання, в яких приходить Царство Боже.

Багатьом здається, що в хворобах вмирає все добре, що ще є в світі, але це не так. Світ хворий на муки народження: народжується нова епоха – Царство Боже, яке проростає зсередини, як насіння, і заквашує світ, як закваска. Християнин не боїться «початку хвороб», оскільки знає, що в них народжується Царство. І увійти в це Царство зможуть ті, хто не піддався спокусі, хто не зрадив Цареві.

Учасником наступаючого Божого Царства стане лише той, хто сповідував панування Ісуса, хто вірив тільки Євангелію, хто не соромився істини і не пристосовувався до віку цього, але свідчив своїм життям і смертю